Як злякався Юрко
Василь Сухомлинський
Увечері мама сказала Юркові:
— Піди в сад, принеси яблук.
Юрко пішов у сад. Заліз на яблуню, нарвав яблук і вже зібрався було йти додому. Раптом побачив під яблунею щось кругле й чорне, мов клубочок. Клубочок ворушився.
"Що воно таке?" — здивувався Юрко. Нахилився до клубочка, доторкнувся до нього рукою, а він колючий. Злякався Юрко, аж скрикнув. Випустив з рук яблука й побіг додому. Розповів мамі про колючий клубочок. Мама сміється:
— Та то ж їжак!
Пішов Юрко в сад, щоб яблука забрати, а їх уже під яблунею немає. Довелося знову на яблуню лізти.
Соромно Юркові. Захотілося йому ще раз побачити їжака. Думає Юрко: "Тепер я його не злякаюсь".
Та їжака вже не було. Де ж він подівся?
Про вірш
Весела й повчальна історія про Юрка, який, злякавшись їжака в саду, кинув яблука й утік, а потім мусив збирати їх знову. Твір про подолання страху, сором за власну боязкість і цікавість до природи.
Історія
Сухомлинський часто писав про перші зустрічі дітей із дикою природою: про жуків, пташок, їжаків, що трапляються в саду. Він вважав, що дитячий страх перед невідомим долається знанням і бажанням зрозуміти світ.
Оповідання «Як злякався Юрко» належить до циклу мініатюр для дошкільнят і першокласників, де звичайний вечір у сільському саду стає маленькою пригодою з несподіваним уроком.
Форма
Прозова мініатюра без віршового розміру; оповідь розгортається динамічно, короткими реченнями, що передають швидкий рух подій: заліз, нарвав, побачив, доторкнувся, скрикнув, побіг. Внутрішні думки героя виділено лапками.
Фінал відкритий і запитальний — «Де ж він подівся?», — що залишає читачеві відчуття таємниці й заохочує до спостережень.
Як читати
Образ «кругле й чорне, мов клубочок», що ворушиться під яблунею, побачено очима дитини, яка ще не знає, що перед нею їжак. Сухомлинський дуже точно передає, як вечірні сутінки й невідомість перетворюють звичайну тваринку на щось лячне.
Мамин сміх — «Та то ж їжак!» — розвіює страх, але наслідки лишаються: яблука зникли, і Юркові доводиться знову лізти на дерево. Сором за власну боязкість стає для хлопчика першим кроком до мужності.
Найцікавіше відбувається наприкінці: страх змінюється бажанням побачити їжака ще раз. Таке перетворення — від переляку до допитливості — і є, за Сухомлинським, природним шляхом дитячого пізнання.
Теми: подолання страху · дитяча допитливість · світ природи · сором і мужність · пізнання невідомого