Звичайна людина
Василь Сухомлинський
Стоїть у сухому степу колодязь. Поруч з колодязем — хатка. У ній живуть дідусь з онуком.
Біля колодязя на довгій мотузці відро.
Їдуть подорожні, завертають до колодязя, п'ють воду, дякують дідусеві.
Перетерлась мотузка, упало відро в глибокий колодязь.
Немає в дідуся другого відра. Нічим води витягти, щоб попити.
День не п'ють води дідусь і онук, два дні не п'ють. Мучаться від спраги.
На третій день уранці проїжджає повз дідусеву хатину подорожній з настороженими очима. На возі в нього побачив дідусь відро, прикрите соломою.
Глянув подорожній з настороженими очима на колодязь, глянув на дідуся з онуком, ударив коней батогом і поїхав далі.
— Що це за людина? — питає онук дідуся.
— Це не людина,— відповідає дідусь. Опівдні проїжджає повз дідусеву хатину подорожній з байдужими очима.
Дістає з воза відро, прив'язує до мотузки, витягує води, п'є сам і дає попити дідусеві й онукові, решту води виливає у сухий пісок, відро забирає й рушає далі.
— Що це за людина? — питає онук дідуся.
— Це не людина, — відповідає дідусь.
Увечері проїжджає повз дідусеву хатину подорожній з добрими очима.
Дістає з воза відро, прив'язує до мотузки, витягує води, вгамовує спрагу і їде далі, а відро з водою так і залишається стояти на цямрині.
— Що це за людина? — питає онук.
— Звичайна людина, — відповідає дідусь.
Про вірш
Притча про дідуся з онуком, які страждають від спраги біля колодязя без відра, і про трьох подорожніх: лише той, хто залишив відро з водою, названий звичайною людиною. Головна думка — людяність починається з готовності поділитися.
Історія
Сухомлинський часто вдавався до форми притчі з трикратним повтором, щоб зробити моральні поняття наочними для дітей. Образ колодязя, з якого п'ють усі подорожні, має в українській культурі глибоке значення: викопати криницю чи подбати про неї вважалося ділом, вартим найвищої шани.
«Звичайна людина» — одна з найвідоміших притч педагога. Її сила в тому, що найвищу похвалу отримує не герой, а просто порядна людина, і саме в цьому Сухомлинський бачив норму людських взаємин.
Форма
Притча з класичною трійковою будовою: троє подорожніх приїжджають уранці, опівдні й увечері, і кожного характеризує лише одна деталь — погляд («насторожені», «байдужі», «добрі» очі). Після кожного епізоду повторюється однаковий діалог онука з дідом.
Синтаксичний паралелізм і повторення формул створюють урочистий, майже біблійний ритм. Розв'язка несподівано скромна: «звичайна людина» замість очікуваного слова на кшталт «добра» чи «справжня».
Як читати
Перший подорожній має відро, але ховає його під соломою й тікає — це повна байдужість до чужого страждання. Другий допомагає напитися, але виливає воду в пісок і забирає відро: формальна поміч без участі серця. Обох дідусь називає «не людиною».
Третій подорожній робить те саме, що й другий, але залишає відро з водою на цямрині. Ця маленька відмінність і є межею між людиною і нелюдом: він думає не лише про теперішню хвилину, а й про те, як житимуть ці люди після його від'їзду.
Слово «звичайна» в устах дідуся звучить як найвища оцінка. Сухомлинський переконує, що доброта — не подвиг, а природна норма, і саме таку буденну людяність повинна плекати в собі кожна дитина.
Теми: людяність · милосердя · байдужість і співчуття · моральний вибір · мудрість старших