Два хлопчики в зелену пору року
До лісу вийшли,— вікових дібров.
Один із них прискалив миттю око
Й прикинув діловито: "Скільки дров?"
А навкруги і щебетало, й квітло,
Як сто віків тому, так і тепер...
Не стримавсь другий хлопчик:
"Скільки світла!"
Промовив і, схвильований, завмер.
Два хлопчики... І ліс так пильно в вічі
Дививсь сусідам димокурних труб.
Він ще не знав, хто буде тут лісничим:
Чи садівник життя, чи дроворуб...
Лаконічна філософсько-екологічна притча про світоглядну дилему людства між утилітарно-руйнівним та естетично-бережливим ставленням до природи.
Вірш належить до зрілої філософсько-публіцистичної та природоохоронної лірики Володимира Бровченка. У другій половині ХХ століття швидка індустріалізація, наступ заводів на ліси та споживацьке ставлення до довкілля спонукали багатьох українських письменників звертатися до екологічної тематики як питання виживання культури й цивілізації.
Твір продовжує класичну традицію морально-етичної байки та притчі в українській поезії, де на позір побутова чи наївна ситуація підноситься до рівня екзистенційного узагальнення про майбутнє планети та покликання людини на землі.
Поезія написана класичним п'ятистопним ямбом із чергуванням жіночих та чоловічих рим (перехресне римування абаб). Чітка строфіка (три катрени) забезпечує логічну завершеність, карбованість думки та афористичність фіналу.
Поетика тримається на строгій антитезі двох реплік («Скільки дров?» — «Скільки світла!»). Динамічні звукові перегуки дібровного шелесту («зелену пору року», «щебетало, й квітло») різко контрастують із важкими метафоричними означеннями цивілізаційного тиску («димокурні труби», «дроворуб»).
У творі зіштовхуються два діаметрально протилежні типи людської свідомості. Перший хлопчик утілює прагматичний, вузькоутилітарний розрахунок: для нього віковий ліс — це лише матеріал для спалення, сукупність кубометрів дров. Другий хлопчик репрезентує одухотворене, естетичне сприйняття сущого, здатність завмирати перед величчю життя та вбирати його невимовне світло.
Образ лісу, що «пильно в вічі дививсь сусідам димокурних труб», персоніфікує живу душу природи, яка очікує на вирок історії. Влучний образ «димокурних труб» створює тривожне тло техногенної цивілізації, що дихає в потилицю прадавнім дібровам.
Фінальна дилема — «Чи садівник життя, чи дроворуб...» — трансформує дитячу прогулянку в універсальний світоглядний маніфест. Автор ставить руба питання про моральний вектор майбутнього: ким стане прийдешнє покоління для зраненої землі — творчим співпрацівником Буття чи безжальним його винищувачем.
Теми: екологічна свідомість · споживацтво проти краси · філософія вибору · захист природи · покликання людини