Сипле, стеле сад самотній
Сірий смуток — срібний сніг,—
Сумно стогне сонний струмінь.
Серце слуха смертний сміх.
Серед саду смерть сміється,
Сад осінній смуток снить,—
Сонно сиплються сніжинки,
Струмінь стомлено шумить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад,—
Срібно стеляться сніжинки —
Спить самотній сад.
«Сипле, стеле сад самотній...» Володимир Кобилянський: Сипле, стеле сад самотній Сірий смуток — срібний сніг,— Сумно стогне сонний струмінь.
Короткий ліричний текст: думка вміщається в кілька жестів і не розгалужується в сюжет.
Ключ — перший образ («Сипле, стеле сад самотній Сірий смуток — срібний…»): від нього розкручується решта вірша.
Теми: кохання · смерть і пам'ять · пори року · гумор