Зійшлись обоє на багнетах:
Старий-старий і молодий.
В одного: — сину, — з-під кашкета;
В другого: — батьку, одійди.
Зійшлись і стали на хвилину,
Схрестили погляди на мить;
Кашкет мовчить і жде на сина,
А син осикою тремтить.
На перекошені обличчя —
Не біль, не втома: дикий сказ...
— Хоч би вже швидше...
Хоч би швидше...
Хоч би ще раз...
І довго ждали б два багнети,
(В очах кривавий перелив),
Та хтось іззаду з кулемета
Обох скосив.
ВАПЛІТЕ, ч. 2, 1927, с. 36.
Драматична мініатюра розкриває трагедію братовбивчої громадянської війни через смертельний клінч батька й сина, розведених по різні боки барикад, чиє неминуче коливання цинічно обриває сліпий кулеметний вогонь. Пафос твору сповнений антимілітаристського гніву та гіркого співчуття до безглуздого винищення нації в жорнах революційного молоха.
Вірш уперше побачив світ у часописі «ВАПЛІТЕ» (1927, ч. 2, с. 36) — провідному осередку модерністських художніх пошуків українського Відродження 1920-х років. Для Дмитра Фальківського, колишнього чекіста, який пережив жорстокі злами визвольних змагань і зрештою відійшов від карних органів заради літературної творчості, мотив кривавого перехрестя громадянського протистояння мав глибоко травматичний і сповідальний характер.
Твір органічно увійшов до конгломерату баладних текстів автора, в яких він відмовився від плакатно-революційного захвату на користь суворої неоромантичної й експресіоністичної правди про людину в горнилі катастрофи. Фальківський одним із перших в українській радянській поезії показав, що війна не має ідейних переможців, якщо платою за ідеологію є знищення родового коріння.
Поезія написана чотиристопним ямбом із перехресним римуванням (АбАб), де чергуються жіночі та чоловічі клаузули. Ритмічна канва витримана у рубаній, синкопованій манері, що імітує психологічний ступор і стрибкоподібне наростання напруги в смертельному рукопашному бою.
Експресивної сили творові надають численні синтаксичні розриви, еліпсиси, трикрапки та тире («Хоч би вже швидше... Хоч би швидше...»), а фінальна усічена строфа («Обох скосив») ритмічно моделює миттєвий, глухий звук кулеметної черги, що різко обриває людське життя і діалог.
В основі баладного сюжету лежить гранично архетипна колізія — зіткнення батька й сина, які опинилися у ворожих військових таборах («Кашкет мовчить і жде на сина, / А син осикою тремтить»). Умовність ідеологічних маркерів (лише деталь «з-під кашкета» натякає на приналежність одного з них) підкреслює універсальність трагедії: політика дегуманізує найсвятіший кровний зв'язок, перетворюючи родину на поле безжального двобою.
Філософський підтекст розгортається навколо миті морального роздоріжжя: схрещені погляди свідчать про пробудження людяності («Не біль, не втома: дикий сказ...»), проте механізована смерть не залишає шансу на каяття чи порозуміння. Безособовий «хтось іззаду з кулемета» виступає жорстокою метафорою сліпого фатуму або анонімної сили революції, для якої людське життя, сумніви й синівська любов є лише розхідним матеріалом.
Теми: громадянська війна · батьки і діти · трагедія братовбивства · антивоєнний пафос · знецінення людського життя