Вердикт
Дмитро Павличко
Назвати зрадником вітчизни
Героя вольної Чечні
За те, що він од московизни
Рятує рідний край… — та ні,
Таке не приверзеться в сні
На дні болота сатані!
Але за кодексом імперії
(За планом Жукова та Берії)
Всі зрадники, всіх — на Сибір,
Хто став, Москві наперекір,
Творцем державності й свободи
Своєї… Зрадники-народи,
На вас чекає конвоїр!
Та ні, на вас посунуть танки,
За суверенні забаганки
Заплатите життям, раби!
І вашу кров у три труби
На опал, як ропу з Тюмені,
В Європу гнатимуть скажені
Москалізатори доби.
Вердикт написано, Джохаре.
Убивці йдуть. В них лиць нема.
Лиш маски й чорні окуляри,
Бо судить і боїться кари
Москва — Всевишнього страма.
Ідуть рязанськії “ребята”,
Повіривши в гидку облудь,
Що, ревно слухаючи ката,
Вони Росію бережуть.
Вони повірили, як діти,
Що все підвладне їх мечу,
Що будуть світом володіти,
Кавказ тримаючи вочу.
Та все те — лиш нужденні мрії,
Знав вікової маячні;
Їм не убити Ічкерії,
Їм не вернутись із Чечні!
***
Про вірш
Полум’яний патріотичний вірш про синівську вірність рідній землі, відповідальність за долю України та боротьбу за національну гідність.
Історія
Твір створено видатним українським поетом, перекладачем і громадським діячем Дмитром Павличком (збірок «Гранослов» (1968), «Сонети подільської осені» (1973) або «Таємниця твого обличчя» (1974)). Будучи однією з центральних постатей українського шістдесятництва та подальшого відродження незалежності, Павличко поєднав громадянську мужність із найтоншим ліризмом.
Його поезія стала хрестоматійною для багатьох поколінь читачів, а створені на його вірші пісні (зокрема шедевр «Два кольори») увійшли до генетичного коду сучасної української нації.
Форма
Вірш звучить у формі: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Стрункі чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Павличко віртуозно володіє строгими класичними формами (сонет, рубаї, пісенна строфа), надаючи їм пристрасної емоційної напруги.
Як читати
Вірш відкривається яскравим образом або емоційним зверненням («Назвати зрадником вітчизни»), що миттєво підкорює щирістю та внутрішнім вогнем почуття.
У кульмінації («Москалізатори доби») стикаються дві стихії — драматична напруга боротьби чи розлуки та нездоланна жага гармонії й любові, що тримає світ.
Завершальні рядки («Їм не вернутись із Чечні») звучать з карбованою афористичною силою, карбуючи в серці читача високий моральний ідеалізм автора.
Теми: громадянська лірика · рідна мова і земля · філософія буття · людська гідність