Ворона
Дмитро Павличко
Я — ворона гонорова,
Маю дім у центрі Львова,
А крім того — це не тайна —
Я — ворона надзвичайна;
Видно це і так прекрасно,
Та скажу вам чітко, ясно,
Коротко, немов афіша;
Я на світі найчорніша.
Я живу в своєму домі,
Але ворони відомі,
Що гніздяться на деревах.
Піднімають завше рейвах,
Як мене уздрять: "Вороно,
Повертайся в наше гроно,
Пташечко, крилата квітко,
Бачимо тебе так рідко,
Як ся маєш, де літаєш,
Чим ти пір'ячко вмиваєш,
Що воно таке сяйнисте,
Променисте й дуже чисте?
Ти — між нами найгарніша,
Ти — між нами найчорніша".
Насміхаються клятущі —
Звісно, дикуни із пущі,
Голодранці, скалозуби,
Селюків поріддя грубе.
Я з погордою минаю
Їхню реготливу зграю.
Не мені вони до пари,
Всі ті круки та почвари,
Я блискуча, я єдина
Чорна, чорна, мов ожина;
Я розумна, я багата,
Серед міста в мене хата.
Палац, мов хороми княжі,—
Тобто комин, повен сажі.
Про вірш
Сатирична байка-монолог зарозумілої львівської ворони, яка зверхньо глузує з сільських родичок, вихваляючись своєю «надзвичайністю» та «палацом», що насправді виявляється закіптюженим комином.
Історія
Дмитро Павличко чимало писав для дітей, і його твори часто мають подвійне дно: веселий сюжет для малечі й гостру сатиру для дорослих. Львів, де поет навчався і довгі роки жив, не раз з'являється в його віршах — тут він стає місцем дії іронічної історії про міську пиху.
«Ворона» продовжує традицію української байки — від Глібова до Франка — з її алегоричними пташками й тваринами, що уособлюють людські вади. Мішень сатири впізнавана: зверхність «міщанина» до «селюків», порожнє самолюбування і показна вишуканість.
Форма
Вірш написано чотиростопним хореєм із суміжним римуванням («гонорова — Львова», «тайна — надзвичайна», «афіша — найчорніша»). Швидкий, пружний ритм і парні рими створюють ефект безупинної балаканини, хвалькуватої скоромовки героїні.
Строфічного поділу немає: перед нами суцільний монолог, у який вплетено вставну пряму мову інших ворон. Розмовна лексика, вигуки, переліки образливих прізвиськ («голодранці, скалозуби, селюків поріддя грубе») підсилюють комічність інтонації.
Як читати
Ворона з перших рядків видає себе за винятково шляхетну особу: вона «гонорова», має дім «у центрі Львова», а головна її гордість — «на світі найчорніша». Комізм у тому, що героїня пишається звичайною воронячою ознакою, наче рідкісним коштовним даром.
Найцікавіше відбувається, коли ворона переказує звертання сільських родичок: «Пташечко, крилата квітко... Ти — між нами найгарніша». Читач розуміє, що це насмішка, а самовпевнена героїня сприймає її з погордою, обзиваючи інших «дикунами із пущі», «круками та почварами». Так поет показує сліпоту самолюбства, що не чує іронії.
Фінальний поворот — класичний сатиричний прийом розвінчання: «Палац, мов хороми княжі, — тобто комин, повен сажі». Уся показна велич виявляється брудним димарем, а «блискуча» чорнота — звичайною кіптявою. Мораль прозора: пиха й зневага до своїх коренів роблять людину смішною, хоч якою «міською» вона себе вважає.
Теми: сатира на пиху · місто і село · самолюбування · зневага до коріння · гумор і іронія