Вулиця Джохара Дудаєва у Львові
Зайди в цю вуличку, зайди
І поклонися низько.
Це так далеко від біди,
Та ні — це дуже близько.
Не чути гуркоту гармат,
Що б’ють в чеченські мури,
Та чути, як московський кат
Стріляє в скронь Петлюри.
Не чуть, як тисне на курок
Той, що не має пальця,
Та чути знов останній зойк
Євгена Коновальця.
Не чути, як горить Бамут,
Як стогнуть бетеери,
Та чути, як в землі десь тут
Пульсує кров Бандери.
Життя як смерть, і плач як сміх —
Така в нас доля мила.
Ця вулиця згадає всіх,
Кого Москва забила.
І не заб’ють її з лічби
Хахлацькі недотепи;
Вона знайде гроби й герби
Виговського й Мазепи.
Вона в Прибалтиці пройде,
Зачепить білоруса,
Вона згадає — хто і де
Вбив Литвина і Стуса.
Вона промчить, як маґістраль,
Через міста і весі,
І стане сонцем ця печаль
В кавказькім піднебессі.
Торкнеться до морів і зір,
До падолів облудства;
Вона пройде через Сибір,
Через Голгофу людства.
Вона ще зробить обертас
Через Базар і Крути
І зажада за все од нас
Стражденної покути.
Вона планету оббіжить,
Зітхне в бігу від болю;
Хто вмер за волю — буде жить,
Умре — хто вбив за волю!
***
P.S. ДО МИХАЙЛА ЛЕРМОНТОВА
Вельмишановний Михайле Юрійовичу!
Нема в мене ближчої і дорожчої душі в російській поезії, як Ви. Тому пишу Вам цього листа в надії, що між усіма людьми на світі, незалежно від того, коли вони жили, існує нерозгаданий містичний зв’язок.
Вулиця Джохара Дудаєва у Львові носила Ваше ім’я. Чи мали Ви з цього якесь радісне відчуття, сказати годі, але я знаю достеменно, що Вашим ім’ям користувалися колонізатори, бажання яких полягало в русифікації України.
Не сумніваюся в тому, що міська рада Львова, перейменовуючи вулицю, не мала на меті принизити Вас, навпаки, батьки міста хотіли підкреслити, що в безсмертному імені й подвижницькому повстанні Джохара Дудаєва знову явив себе Ваш повстанський, ґеніальний дух, спрямований проти “страны рабов”, яка намагається зберегти побудовану і на Вашій крові імперію. Ваша творчість — це ж є частина боротьби кавказьких народів за свою державницьку свободу.
Я переконаний, що та Росія, яку представляєте Ви, постає і постане із неймовірних страждань. Вона не претендуватиме на чужі території, на світове панування, а прийде, як рівна до рівних, до народів світу, і Ваше ім’я не служитиме більше імперській політиці, воно засвітиться на багатьох вулицях планети не як реклама “немытой России”, а як честь і совість умитого серця такої дорогої Вам російської землі.
З поклонами до Вас
Ваш
Дмитро Павличко
***