Будка

Дмитро Загул

І
Біжить божевільна машина
По степу… по степу… по степу…
Пильно свердлить очима
Пітьму сліпу.
Захекано стане й затрубить:
– Я йду-у-у!.. –
І в поспіху губить клуби
Диму-вогню на ходу.

Летить. А в кожнім вагоні
По двісті-триста рушниць, –
То йдуть червоні
На строну границь…
Стануть, як мур, на кордоні, –
А кожен – лицар, не хлоп!
Попам’ятають барони
Червоний Перекоп!

ІІ
В будці – чотириста сорок,
Молодий вартовий на посту.
Його черга – вівторок –
Стояти там, на мосту.
“Два роки – ні вістки з дому…
Що там? Як там тепер?
Сумно старій і старому, –
Гадають: певне, помер…”
Нагадує зміст газети,
Що вчора читали йому:
Погони та еполети
Ворушаться десь у Криму.
Їдуть туди ешелони –
А кожен лицар – не хлоп!
Попам’ятають барони
Червоний Перекоп!
За хвильку – перша година…
Так нудно хвилини летять…
Не швидко прибуде машина:
О першій сорок і п’ять!

ІІІ
Посвист… Два силуети…
Третій бігцем під міст…
“Хто там? Куди йдете?
Стій! Ані з міс – !”
Рушницю до ока –
І просто на них!
“Варта… Буде морока…” –
“Наганом! Збий його з ніг!”
“Дурню! Буду стріляти!
Геть зі шляху” –
“Ач, насіння прокляте!
Завзяте! Не знає страху!..”
Вистріл. Бандит упертий –
І руху не встиг зробить –
На рельсах розпростертий
Мертвий лежить.
А другий кулькою влучив
У груди і в праве плече…
“Добити шкуру гадючу!
Хай кров’ю, падло, стече!..”

ІV
Біжить божевільна машина.
Вже недалеко й міст…
А там – до неба очима –
Бандит і комуніст.
А там на лицарів волі
Чигає певна смерть –
На степу, на широкому полі…
Ще півверсти… Що за причина?” –
Гадає старий машиніст…
Тормоз – і стала машина
О першій сорок і шість.
“Труп! І світла немає?” –
“Нема вартових на посту?” –
“Варта! Чорт його знає!”
Ні слова на мосту.
Виходять зі світлом з вагону,
До трупа – з наганом лежить.
І вмить командир загону
Під міст залізниці біжить.
“Міна! – кричить він звідти. –
Я вийняв – ще б тільки мить…
Та що це? Дайте світла!
Тут ще один труп лежить”.
То наш вартовий. Він міну
Вийняти мав і не зміг –
Приліз під міст на колінах
І мертвий звалився з ніг.

V
Свисток! Задудніла машина.
Через міст… І летить по степу, –
Пильно свердлить очима
Пітьму сліпу…
Набито в кожнім вагоні –
І кожний лицар – не хлоп…
Попам’ятають барони
Червоний Перекоп!
А в першім службовім вагоні
Лежить вартовий на мішку,
Що в мостовій охороні
Відбув останню чергу.

ПОЗА ЗБІРКАМИ. POESIA MILITANS, 1924 р.

Про вірш

Глибока символістська елегія про двоїстість світу, поклик незримої вічності та трагічну самотність душі на межі двох епох.

Історія

Поезія належить до збірки «З зелених гір» (1918) або «На гранях» (1919) Дмитра Загула — одного з чільних поетів-символістів України, фундатора київської літературної групи «Музагет» та автора першого фундаментального підручника «Поетика» (1923). Родом із Буковини, Загул збагатив українську поезію витонченою європейською музикальністю, орієнтуючись на філософію Канта і Шопенгауера та естетику символізму.

У збірках «З зелених гір» та «На гранях» поет виразив глибокий трагізм перехідної доби та незглибиму віру у духовне відродження. За послідовну вірність національній культурі Загул був репресований комуністичним режимом і загинув у далекосхідних таборах Колими.

Форма

Метрична основа тексту: чотиристопний хорей. Енергійний, маршово-наспівний хорей із виразним фольклорно-романсовим ритмомелодійним ладом.

Стрункі чотиривірші з чергуванням відкритих і закритих рим. Звукопис будується на витончених перегуках голосних (о, у, і), що створює ефект органної чи арфової мелодійності, характерної для зрілого символізму.

Як читати

Вірш відкривається картиною сутінкового спокою або замисленого пейзажу («Біжить божевільна машина»), де кожен реальний предмет слугує лише дзеркалом або натяком на потойбічний духовний світ.

Внутрішній конфлікт твору загострюється у середині («На рельсах розпростертий»): поет відчуває розрив між грубою земною реальністю та світлою мрією про вічну гармонію. Цей стан передається через багату колористику срібних, блакитних та вечірніх тонів.

Завершення вірша («ПОЗА ЗБІРКАМИ. POESIA MILITANS, 1924 р») лишає відчуття тихого катарсису крізь печаль. Загул переконує, що навіть у найтемніші години душа поета здатна зберегти зв’язок із первісним джерелом світла.

Теми: символізм · життєствердження · космічна безвість · інтимна лірика · філософія буття

Усі поети