Будка
І
Біжить божевільна машина
По степу… по степу… по степу…
Пильно свердлить очима
Пітьму сліпу.
Захекано стане й затрубить:
– Я йду-у-у!.. –
І в поспіху губить клуби
Диму-вогню на ходу.
Летить. А в кожнім вагоні
По двісті-триста рушниць, –
То йдуть червоні
На строну границь…
Стануть, як мур, на кордоні, –
А кожен – лицар, не хлоп!
Попам’ятають барони
Червоний Перекоп!
ІІ
В будці – чотириста сорок,
Молодий вартовий на посту.
Його черга – вівторок –
Стояти там, на мосту.
“Два роки – ні вістки з дому…
Що там? Як там тепер?
Сумно старій і старому, –
Гадають: певне, помер…”
Нагадує зміст газети,
Що вчора читали йому:
Погони та еполети
Ворушаться десь у Криму.
Їдуть туди ешелони –
А кожен лицар – не хлоп!
Попам’ятають барони
Червоний Перекоп!
За хвильку – перша година…
Так нудно хвилини летять…
Не швидко прибуде машина:
О першій сорок і п’ять!
ІІІ
Посвист… Два силуети…
Третій бігцем під міст…
“Хто там? Куди йдете?
Стій! Ані з міс – !”
Рушницю до ока –
І просто на них!
“Варта… Буде морока…” –
“Наганом! Збий його з ніг!”
“Дурню! Буду стріляти!
Геть зі шляху” –
“Ач, насіння прокляте!
Завзяте! Не знає страху!..”
Вистріл. Бандит упертий –
І руху не встиг зробить –
На рельсах розпростертий
Мертвий лежить.
А другий кулькою влучив
У груди і в праве плече…
“Добити шкуру гадючу!
Хай кров’ю, падло, стече!..”
ІV
Біжить божевільна машина.
Вже недалеко й міст…
А там – до неба очима –
Бандит і комуніст.
А там на лицарів волі
Чигає певна смерть –
На степу, на широкому полі…
Ще півверсти… Що за причина?” –
Гадає старий машиніст…
Тормоз – і стала машина
О першій сорок і шість.
“Труп! І світла немає?” –
“Нема вартових на посту?” –
“Варта! Чорт його знає!”
Ні слова на мосту.
Виходять зі світлом з вагону,
До трупа – з наганом лежить.
І вмить командир загону
Під міст залізниці біжить.
“Міна! – кричить він звідти. –
Я вийняв – ще б тільки мить…
Та що це? Дайте світла!
Тут ще один труп лежить”.
То наш вартовий. Він міну
Вийняти мав і не зміг –
Приліз під міст на колінах
І мертвий звалився з ніг.
V
Свисток! Задудніла машина.
Через міст… І летить по степу, –
Пильно свердлить очима
Пітьму сліпу…
Набито в кожнім вагоні –
І кожний лицар – не хлоп…
Попам’ятають барони
Червоний Перекоп!
А в першім службовім вагоні
Лежить вартовий на мішку,
Що в мостовій охороні
Відбув останню чергу.
ПОЗА ЗБІРКАМИ. POESIA MILITANS, 1924 р.