Вечірнє
Дмитро Загул
Мить по заході сонця.
Монотонно шумить очерет,
І трава, мов сонна,
Хилиться, клониться…
Спить степ.
Зеленою лінню,
Розтопленим оловом
Пливе повновода Рось…
І хочеться теплим словом
Зворушити когось.
Чого ж це ти прагнеш,
Вечірня думо моя?
Тужиш чого – за чим,
Не наздоженеш минулого дня,
Не доженеш нічим!
Співай про розбуркані сили,
Будь, як широкий степ,
Що на ньому козацькі
Чи скітські могили,
А над ними – зоряний склеп.
Мовчи про те, що минуло,
Минулі могили мовчать…
Село ще не спить,
Воно не заснуло, –
А сторожко слухає пісню дівчат.
Хай місяць – мрійник банальний –
Згадає на стернях
Татар-монгол,
Ти слухай, як біля читальні
Сміється з них Комсомол.
Хутко прокинеться вечір.
Не стане історії, дум…
Почнуться веселі,
Раідсні речі,
Як молодої діброви шум.
Ой знаю ж я, знаю,
Чого це ти тужиш,
Запізнена пісне моя!
Що голосом не надолужиш,
Бо що Комсомол – то не я.
Що нудно-марудно
Тягнеться праця…
А так швидко літа летять…
Ех, коли б мені двадцять
Або хоч двадцять і п’ять!
Ні, не мені гомоніти
Про давні та славні дні!
Ще буду шуміти,
Як радісні віти,
І горіти, як буйні вогні.
Тільки би скинути з себе
Настрій вечірніх хмар,
Безмір степу,
Шум очерету
І лінивої річки чар.
Сили ще стільки,
І запал ще є!
Я – не сумний очерет,
Д’горі, д’горі, серце моє!
Я ще живий поет!
ІЗ ЗБІРКИ “МОТИВИ”, НА ВІДПОЧИНКУ, 1925 р.
Про вірш
Глибока символістська елегія про двоїстість світу, поклик незримої вічності та трагічну самотність душі на межі двох епох.
Історія
Поезія належить до «Мотиви» Дмитра Загула — одного з чільних поетів-символістів України, фундатора київської літературної групи «Музагет» та автора першого фундаментального підручника «Поетика» (1923). Родом із Буковини, Загул збагатив українську поезію витонченою європейською музикальністю, орієнтуючись на філософію Канта і Шопенгауера та естетику символізму.
У збірках «З зелених гір» та «На гранях» поет виразив глибокий трагізм перехідної доби та незглибиму віру у духовне відродження. За послідовну вірність національній культурі Загул був репресований комуністичним режимом і загинув у далекосхідних таборах Колими.
Форма
Метрична основа тексту: чотиристопний хорей. Енергійний, маршово-наспівний хорей із виразним фольклорно-романсовим ритмомелодійним ладом.
Стрункі чотиривірші з чергуванням відкритих і закритих рим. Звукопис будується на витончених перегуках голосних (о, у, і), що створює ефект органної чи арфової мелодійності, характерної для зрілого символізму.
Як читати
Вірш відкривається картиною сутінкового спокою або замисленого пейзажу («Мить по заході сонця»), де кожен реальний предмет слугує лише дзеркалом або натяком на потойбічний духовний світ.
Внутрішній конфлікт твору загострюється у середині («Не стане історії, дум»): поет відчуває розрив між грубою земною реальністю та світлою мрією про вічну гармонію. Цей стан передається через багату колористику срібних, блакитних та вечірніх тонів.
Завершення вірша («Я ще живий поет») лишає відчуття тихого катарсису крізь печаль. Загул переконує, що навіть у найтемніші години душа поета здатна зберегти зв’язок із первісним джерелом світла.
Теми: символізм · природа і людина · осіння елегія · космічна безвість · інтимна лірика