Ворожим городам
Дмитро Загул
О городи! Ви, горді лорди,
Пани просторів світових!
Нас не злякають ваші орди,
Ні ваші флоти, ні когорти,
Ні ваш гадючий сміх!
Ми стрінем поглядом погорди
Всіх ворогів своїх.
Хоч ми й п’ємо “дурманний опій”
І сон фанатиків снимо,
І в божевільний край утопій,
Як у провалля, пливемо, –
Та прийде час: по всій Європі
Такий настане лад і спокій,
Якого здавна ми ждемо.
Під вами порох. Бунт і бомби.
Під вами іскри в динаміт!
Розіб’ють ваші катакомби,
І правда вибухне на світ,
Як і колись, під час Жіронди.
Берлін, Париж, Нью-Йорк і Лондон
Переживуть наші буйний Жовтень,
Побачать наш червоний світ.
1922. ІЗ ЗБІРКИ “НАШ ДЕНЬ”, ЖОВТНЕВИЙ ВИХОР
Про вірш
Музичний роздум про нездійсненність земних прагнень, містичний смуток та пошук духовної гармонії серед тривожних історичних бур.
Історія
Поезія належить до «Наш день» Дмитра Загула — одного з чільних поетів-символістів України, фундатора київської літературної групи «Музагет» та автора першого фундаментального підручника «Поетика» (1923). Родом із Буковини, Загул збагатив українську поезію витонченою європейською музикальністю, орієнтуючись на філософію Канта і Шопенгауера та естетику символізму.
У збірках «З зелених гір» та «На гранях» поет виразив глибокий трагізм перехідної доби та незглибиму віру у духовне відродження. За послідовну вірність національній культурі Загул був репресований комуністичним режимом і загинув у далекосхідних таборах Колими.
Форма
Метрична основа тексту: чотиристопний ямб. Карбований, текучий чотиристопний ямб із багатством пірихіїв, що надає мовленню пісенної легкості.
Чотиривірші (катрени) із перехресним римуванням (абаб). Звукопис будується на витончених перегуках голосних (о, у, і), що створює ефект органної чи арфової мелодійності, характерної для зрілого символізму.
Як читати
Вірш відкривається картиною сутінкового спокою або замисленого пейзажу («О городи! Ви, горді лорди»), де кожен реальний предмет слугує лише дзеркалом або натяком на потойбічний духовний світ.
Внутрішній конфлікт твору загострюється у середині («Такий настане лад і спокій»): поет відчуває розрив між грубою земною реальністю та світлою мрією про вічну гармонію. Цей стан передається через багату колористику срібних, блакитних та вечірніх тонів.
Завершення вірша («1922. ІЗ ЗБІРКИ “НАШ ДЕНЬ”, ЖОВТНЕВИЙ ВИХОР») лишає відчуття тихого катарсису крізь печаль. Загул переконує, що навіть у найтемніші години душа поета здатна зберегти зв’язок із первісним джерелом світла.
Теми: символізм · осіння елегія · життєствердження · інтимна лірика · пам’ять і доля народу