Черемош

Дмитро Загул

У великому місті,
Серед степів,
Як на серце насунеться сум,
Я чую твій рокіт,
Твій вільний спів,
Я чую твій вічний шум.

З льодових верховин,
З полонини Чорногори,
В романтичнім дикім краю
Несеш ти на доли
Гуцульське горе
І вічну тугу свою.

А в тій тузі,
В великому смутку
Я впізнаю і ловлю
Спогади друзів,
І ту незабутню
Молодість буйну мою.

Я нудьгую без неї,
Як хатній вазон,
Що листки простягає до світла, –
До тебе щоночі
Злітає мій сон,
Гуцуліє привітна!

Я не знаю, що значить твоє ім’я…
Бо не знайду ніде в словнику, –
Але думку твою
Добре вгадую я,
Таку рідну мені
І глибоку таку.

ІЗ ЗБІРКИ “МОТИВИ”, HEIMWEH, 1924 р.

Про вірш

Символістське переосмислення буковинських карпатських пейзажів: бурхливий Черемош і зелені верховини як живі метафори людської туги та прагнення недосяжного ідеалу.

Історія

Поезія належить до «Мотиви» Дмитра Загула — одного з чільних поетів-символістів України, фундатора київської літературної групи «Музагет» та автора першого фундаментального підручника «Поетика» (1923). Родом із Буковини, Загул збагатив українську поезію витонченою європейською музикальністю, орієнтуючись на філософію Канта і Шопенгауера та естетику символізму.

У збірках «З зелених гір» та «На гранях» поет виразив глибокий трагізм перехідної доби та незглибиму віру у духовне відродження. За послідовну вірність національній культурі Загул був репресований комуністичним режимом і загинув у далекосхідних таборах Колими.

Форма

Метрична основа тексту: чотиристопний хорей. Енергійний, маршово-наспівний хорей із виразним фольклорно-романсовим ритмомелодійним ладом.

Стрункі чотиривірші з чергуванням відкритих і закритих рим. Звукопис будується на витончених перегуках голосних (о, у, і), що створює ефект органної чи арфової мелодійності, характерної для зрілого символізму.

Як читати

Вірш відкривається картиною сутінкового спокою або замисленого пейзажу («У великому місті»), де кожен реальний предмет слугує лише дзеркалом або натяком на потойбічний духовний світ.

Внутрішній конфлікт твору загострюється у середині («Я впізнаю і ловлю»): поет відчуває розрив між грубою земною реальністю та світлою мрією про вічну гармонію. Цей стан передається через багату колористику срібних, блакитних та вечірніх тонів.

Завершення вірша («І глибоку таку») лишає відчуття тихого катарсису крізь печаль. Загул переконує, що навіть у найтемніші години душа поета здатна зберегти зв’язок із первісним джерелом світла.

Теми: символізм · життєствердження · інтимна лірика · елегійна туга · карпатські мотиви

Усі поети