Далекі заклики. Фрагменти
Дмитро Загул
І
Прозора мла довкола,
В задумі дерева…
Над морем захолола
Хмаринка льодова.
З замисленого парку,
Далеко від людей,
Живлюсь на білу хмарку
Крізь просвіт голубий.
Як вітер шелевіє
Між листям угорі,
Встають нові надії
І спогади старі.
І заклики далекі
З далекої землі
Летять, мов ті лелеки,
Мов легкі журавлі.
ІІ
Забудь за бурю й за турботу!
Забудь любов, і страх, і гнів!
Хай серце буде – крига льоду,
Щоб тільки дух полуменів.
Лети в світи за вільним льотом
Одвічних зір, ясних вогнів,
Ти будь співцем, ти будь пророком
Минулих і майбутніх днів!
Угору дух, у вічність очі! –
Хай зникне з обрію земля,
Нехай бринять слова пророчі,
Мов журний клекіт журавля.
ІІІ
Ні! Я ненавиджу спокій!
Краще вже вихор і вир!
Хай бурі та буйні потоки
Зів’ються й поллються в простір!
Ненавиджу плоскі порядки
І лінії рівних доріг.
Хай через кручі й рогатки
Летить мій нестримний біг!
Люблю підійматися вгору
І раптом – падати вниз,
Знаходити знову опору
І бігти крізь гори й ліс.
Люблю провалля і скелі,
Де грають веселі струмки,
Розгублені в горах оселі,
Оази і дикі піски.
ІV
Нема спокою без турботи,
Нема життя без чорних бур, –
Бо серце може й захолоти,
Як на воді холодна хмур.
Коли ні крихточки любови,
Ні зненависті, ні страху, –
То про красу не буде й мови
На вбогім життєвім шляху.
О люба земле, рідна земле,
Пилинко в бурі світовій!
Далекі заклики даремні, –
Бо я до смерті – тільки твій.
ІЗ ЗБІРКИ “МОТИВИ”, НА ВІДПОЧИНКУ, 1926 р.
Про вірш
Символістське переосмислення буковинських карпатських пейзажів: бурхливий Черемош і зелені верховини як живі метафори людської туги та прагнення недосяжного ідеалу.
Історія
Поезія належить до «Мотиви» Дмитра Загула — одного з чільних поетів-символістів України, фундатора київської літературної групи «Музагет» та автора першого фундаментального підручника «Поетика» (1923). Родом із Буковини, Загул збагатив українську поезію витонченою європейською музикальністю, орієнтуючись на філософію Канта і Шопенгауера та естетику символізму.
У збірках «З зелених гір» та «На гранях» поет виразив глибокий трагізм перехідної доби та незглибиму віру у духовне відродження. За послідовну вірність національній культурі Загул був репресований комуністичним режимом і загинув у далекосхідних таборах Колими.
Форма
Метрична основа тексту: чотиристопний хорей. Енергійний, маршово-наспівний хорей із виразним фольклорно-романсовим ритмомелодійним ладом.
Стрункі чотиривірші з чергуванням відкритих і закритих рим. Звукопис будується на витончених перегуках голосних (о, у, і), що створює ефект органної чи арфової мелодійності, характерної для зрілого символізму.
Як читати
Вірш відкривається картиною сутінкового спокою або замисленого пейзажу («Прозора мла довкола»), де кожен реальний предмет слугує лише дзеркалом або натяком на потойбічний духовний світ.
Внутрішній конфлікт твору загострюється у середині («Нехай бринять слова пророчі»): поет відчуває розрив між грубою земною реальністю та світлою мрією про вічну гармонію. Цей стан передається через багату колористику срібних, блакитних та вечірніх тонів.
Завершення вірша («Пилинко в бурі світовій») лишає відчуття тихого катарсису крізь печаль. Загул переконує, що навіть у найтемніші години душа поета здатна зберегти зв’язок із первісним джерелом світла.
Теми: символізм · природа і людина · космічна безвість · інтимна лірика · елегійна туга