Дифірамб пісні
Дмитро Загул
Вільно ритмована мово,
Найкраще з земних чудес,
Що слово складаєш до слова, –
Ти не дарунок небес!
Тебе створила людина
В сиву давнінь віків,
Щоб ти, мов таємна пружина,
Торкала то втіху, то гнів.
Ти родиш сили могутні,
А часом безсилий плач;
Мотиви твої незабутні,
Хоч забудеться твій сіяч.
Хто твій творець, о пісне?
Не “я”, не “він” і не “ти”…
Родишся ти не навмисне
І вільно летиш у світи.
І всі ми – мрійні піїти,
І всі ми – віщі співці,
Бо любимо словом горіти,
Хоч і без міри в руці.
Пісне! Скільки мелодій
Ти в наших серцях плетеш!
Закрадєшся в душу, як злодій,
Хвилюєш її і ведеш.
В мотиві одного малюнку
Одкриваєш багатий скарб
І звичайну, буденну думку
Зодягаєш у тисячі фарб.
Дрібний, невловимий натяк
Ти перетвориш на крик,
Примусиш спомин заплакать,
Чекати в майбутньому втіх.
Всі надра нашого серця
Ти розгортаєш до дна,
Показуєш, чим воно б’ється,
Чи ясна його глибина.
Виносиш на світло, в свідоме,
Всі таємниці життя,
Всі щонайтонші заломи
Настрою, думки, чуття.
В серцях засипаєш провалля,
Вириваєш терни й бур’яни,
Щоб завжди вищим моралям
Місце давали вони.
Торкаєш у різних душах
Щонайтонших струн-тетив,
Робиш їх рідних і дужих,
Гуртуєш їх в колектив.
Наставляєш на діло корисне
Рядками ритмованих слів.
Хвала тобі, вільна пісне,
Оздобо нових віків!
ІЗ ЗБІРКИ “МОТИВИ”, ДИФІРАМБИ, 1925 р.
Про вірш
Глибока символістська елегія про двоїстість світу, поклик незримої вічності та трагічну самотність душі на межі двох епох.
Історія
Поезія належить до «Мотиви» Дмитра Загула — одного з чільних поетів-символістів України, фундатора київської літературної групи «Музагет» та автора першого фундаментального підручника «Поетика» (1923). Родом із Буковини, Загул збагатив українську поезію витонченою європейською музикальністю, орієнтуючись на філософію Канта і Шопенгауера та естетику символізму.
У збірках «З зелених гір» та «На гранях» поет виразив глибокий трагізм перехідної доби та незглибиму віру у духовне відродження. За послідовну вірність національній культурі Загул був репресований комуністичним режимом і загинув у далекосхідних таборах Колими.
Форма
Метрична основа тексту: чотиристопний ямб. Карбований, текучий чотиристопний ямб із багатством пірихіїв, що надає мовленню пісенної легкості.
Чотиривірші (катрени) із перехресним римуванням (абаб). Звукопис будується на витончених перегуках голосних (о, у, і), що створює ефект органної чи арфової мелодійності, характерної для зрілого символізму.
Як читати
Вірш відкривається картиною сутінкового спокою або замисленого пейзажу («Вільно ритмована мово»), де кожен реальний предмет слугує лише дзеркалом або натяком на потойбічний духовний світ.
Внутрішній конфлікт твору загострюється у середині («Зодягаєш у тисячі фарб»): поет відчуває розрив між грубою земною реальністю та світлою мрією про вічну гармонію. Цей стан передається через багату колористику срібних, блакитних та вечірніх тонів.
Завершення вірша («Оздобо нових віків») лишає відчуття тихого катарсису крізь печаль. Загул переконує, що навіть у найтемніші години душа поета здатна зберегти зв’язок із первісним джерелом світла.
Теми: символізм · життєствердження · інтимна лірика · елегійна туга · творче покликання