Гей, на гори! Гей, на скелі...

Про вірш

Бадьорий вірш-поклик залишити похмурі доли й заспані оселі та піднятися в гори, до зір і нових чудес, де живуть радість і молодість.

Історія

Вірш відображає піднесений, вольовий настрій, що з'являється в ліриці Дмитра Загула поряд з елегійними мотивами. Його образи — гори, вітер, зорі, ліри — належать до романтично-символістського словника, а пафос нагадує марші й пісні молодіжних товариств початку ХХ століття.

Протиставлення «мертвої пустелі» долів і світлих висот можна читати і як особистий порив, і як суспільний заклик до пробудження. У часи національного піднесення 1910-х років такі поклики звучали особливо актуально.

Форма

Основний розмір — хорей із чергуванням чотиристопних і тристопних рядків; короткі рядки звучать як оклики, що підхоплюють ритм ходи.

Найпримітніша риса — наскрізний ланцюг рим на «-елі» (скелі, невеселі, пустелі, оселі, стелі, веселі, трелі, підземеллі), який перехресно чергується з чоловічими римами (гір — зневір — зір — лір). Далі з'являються нові співзвуччя (зоставайся — не здавайся, безповоротні — безодні), а наприкінці — рима «небес — чудес». Звукова одноманітність першої частини створює ефект заклинання.

Як читати

Вірш починається поривом: «Гей, на гори! Гей, на скелі!». Долини названо «невеселими», краєм «зневір», «мертвою пустелею» — це образ застою і зневіри. Протилежний полюс — небесна стеля з «міріадами зір», «струни дивних лір», «ніжні трелі».

У середині вірша звучить розмежування: «Хто не хоче — зоставайся між мерців і трун! Хто ще дужий — не здавайся!». Поет не вмовляє всіх, а кличе сильних і молодих, і заклик «не давайте пропадати молодим серцям» звучить як маніфест покоління.

Фінал — «Перейшли, прогуркотіли блискавки небес. Ми так близько долетіли до нових чудес!» — передає відчуття, що буря вже позаду, а мета зовсім поруч. Вірш варто читати як гімн оптимізму, віри в оновлення і силу молодості.

Теми: поклик до оновлення · молодість і сила · прагнення висоти · подолання зневіри · віра в майбутнє