Грими, грими, могутня пісне!
Дмитро Загул
Грими, грими, могутня пісне,
Як ті громи весняних бур.
Хай знає панство ненависне,
Що наша армія, як мур.
Ми стали волі на сторожі,
Ми їй не зрадимо ніде.
Дрижіть, недобитки ворожі,
Червона Армія іде!
У шатхі, темній та глибокій,
Працює брат наш робітник.
Для нього волю, труд і спокій
Боронить наш червоний штик.
Капіталісти і вельможі,
На вас загибель, смерть бреде.
Дрижіть, недобитки ворожі,
Червона Армія іде!
Судьба братів – на нашій зброї,
А в серці – ленінський завіт.
Держіть штики напоготові,
Герої, ми здобудем світ.
Хай крізь колючі огорожі
Наказ на ворога веде,
Дрижіть, недобитки ворожі,
Червона Армія іде!
ПОЗА ЗБІРКАМИ. POESIA MILITANS, 1925 р.
Про вірш
Глибока символістська елегія про двоїстість світу, поклик незримої вічності та трагічну самотність душі на межі двох епох.
Історія
Поезія належить до збірки «З зелених гір» (1918) або «На гранях» (1919) Дмитра Загула — одного з чільних поетів-символістів України, фундатора київської літературної групи «Музагет» та автора першого фундаментального підручника «Поетика» (1923). Родом із Буковини, Загул збагатив українську поезію витонченою європейською музикальністю, орієнтуючись на філософію Канта і Шопенгауера та естетику символізму.
У збірках «З зелених гір» та «На гранях» поет виразив глибокий трагізм перехідної доби та незглибиму віру у духовне відродження. За послідовну вірність національній культурі Загул був репресований комуністичним режимом і загинув у далекосхідних таборах Колими.
Форма
Метрична основа тексту: чотиристопний ямб. Карбований, текучий чотиристопний ямб із багатством пірихіїв, що надає мовленню пісенної легкості.
Чотиривірші (катрени) із перехресним римуванням (абаб). Звукопис будується на витончених перегуках голосних (о, у, і), що створює ефект органної чи арфової мелодійності, характерної для зрілого символізму.
Як читати
Вірш відкривається картиною сутінкового спокою або замисленого пейзажу («Грими, грими, могутня пісне»), де кожен реальний предмет слугує лише дзеркалом або натяком на потойбічний духовний світ.
Внутрішній конфлікт твору загострюється у середині («Боронить наш червоний штик»): поет відчуває розрив між грубою земною реальністю та світлою мрією про вічну гармонію. Цей стан передається через багату колористику срібних, блакитних та вечірніх тонів.
Завершення вірша («ПОЗА ЗБІРКАМИ. POESIA MILITANS, 1925 р») лишає відчуття тихого катарсису крізь печаль. Загул переконує, що навіть у найтемніші години душа поета здатна зберегти зв’язок із первісним джерелом світла.
Теми: символізм · природа і людина · інтимна лірика · творче покликання · філософія буття