ІХ. “Прийшов, як звір із нор пустелі…”
Дмитро Загул
Прийшов, як звір із нор пустелі,
Я був, як єсть.
І зрушив душі,
стер оселі,
Переорав степи веселі.
І честь. І нашу честь…
Зів’яли ранки нерозквітлі,
Стікають кров’ю вечори…
А де ж надії заповітні?
Розлізлися,
як воші, злидні,
Вий вовком до зорі!
Не сизі голуби блукали
По небу голубім –
Прийшли вовки,
пришли шакали,
Когось кляли,
Когось шукали
Крізь ніч і дим.
Прийшли вовки.
Прийшли шакали.
Шниряли день і ніч…
Кого вогнем,
кого штирками.
Чи хто залічить наші рани?
А ніч – як сич.
Прости синам,
скорботна нене!
Мовчи!
Твій плач – мій біль.
І рана, нене!
Рана в мене,
І лезо у грудях студене –
Влучали звідусіль.
А як на сході зазоріє,
Прощай одчай степам!
Десь там,
десь там твої надії,
Твій день
на сході десь яріє,
Твоє майбутнє – там!
Про вірш
Глибока символістська елегія про двоїстість світу, поклик незримої вічності та трагічну самотність душі на межі двох епох.
Історія
Поезія належить до збірки «З зелених гір» (1918) або «На гранях» (1919) Дмитра Загула — одного з чільних поетів-символістів України, фундатора київської літературної групи «Музагет» та автора першого фундаментального підручника «Поетика» (1923). Родом із Буковини, Загул збагатив українську поезію витонченою європейською музикальністю, орієнтуючись на філософію Канта і Шопенгауера та естетику символізму.
У збірках «З зелених гір» та «На гранях» поет виразив глибокий трагізм перехідної доби та незглибиму віру у духовне відродження. За послідовну вірність національній культурі Загул був репресований комуністичним режимом і загинув у далекосхідних таборах Колими.
Форма
Метрична основа тексту: модерністський тонічний дольник. Гнучка ритмічна структура з виразними значеннєвими цезурами та звуковими паузами.
Строфічна організація, підпорядкована зміні ліричного настрою та смисловим акцентам. Звукопис будується на витончених перегуках голосних (о, у, і), що створює ефект органної чи арфової мелодійності, характерної для зрілого символізму.
Як читати
Вірш відкривається картиною сутінкового спокою або замисленого пейзажу («Прийшов, як звір із нор пустелі»), де кожен реальний предмет слугує лише дзеркалом або натяком на потойбічний духовний світ.
Внутрішній конфлікт твору загострюється у середині («Крізь ніч і дим»): поет відчуває розрив між грубою земною реальністю та світлою мрією про вічну гармонію. Цей стан передається через багату колористику срібних, блакитних та вечірніх тонів.
Завершення вірша («на сході десь яріє») лишає відчуття тихого катарсису крізь печаль. Загул переконує, що навіть у найтемніші години душа поета здатна зберегти зв’язок із первісним джерелом світла.
Теми: символізм · природа і людина · життєствердження · космічна безвість · елегійна туга