На полях
Дмитро Загул
І
Як вечір кулями плював
І ранки гаркали залізом,
Один на варті він стояв –
І не з рушницею – з одрізом.
Непереможні вороги
Порозіслали чати, стежі…
А він, в обірваній одежі,
Десь міряв межі навкруги.
І раптом куля – не в висок,
Не в груди – в задубілу ногу.
Упав з одрізом на дорогу
І в рану набивав пісок.
І з болю скреготав зубами.
Не крикнути і не піти.
Навколо прокляті кати,
І стогнуть села під панами.
Надбігло двоє. – Більшовик. –
Скажено клацнули затвори…
І пронизав останній крик
Задимлені простори.
ІІ
Горіли панські будинки,
А з лісу все бах та бах.
Топтали підкови стежинки
По золотих житах.
А в лузі за нашим селом
Лежали в ровах селяни –
У кого рушниця, а хто з ціпком, –
А пани гарцювали ланами.
І щось віщувала душа,
Що сина я вже не побачу.
В серці, мов вістря ножа,
Точило кров гарячу.
Ввечері – наші на межі –
Аж за ланами загуло.
Його в кривавій одежі
Внесли сусіди в село.
Не спиться мені по ночах…
Ні крику, ні зойку, ні сліз.
Такий одчай, неначе жах
Пройшов по селах скрізь.
Як зараз – в дірявій одежі,
А в правій – старий одріз,
Виходить мій син на межі…
Я знаю: на заріз…
ІЗ ЗБІРКИ “НАШ ДЕНЬ”, З ЦИКЛУ “СУРМАЧ”
Про вірш
Глибока символістська елегія про двоїстість світу, поклик незримої вічності та трагічну самотність душі на межі двох епох.
Історія
Поезія належить до «Наш день» Дмитра Загула — одного з чільних поетів-символістів України, фундатора київської літературної групи «Музагет» та автора першого фундаментального підручника «Поетика» (1923). Родом із Буковини, Загул збагатив українську поезію витонченою європейською музикальністю, орієнтуючись на філософію Канта і Шопенгауера та естетику символізму.
У збірках «З зелених гір» та «На гранях» поет виразив глибокий трагізм перехідної доби та незглибиму віру у духовне відродження. За послідовну вірність національній культурі Загул був репресований комуністичним режимом і загинув у далекосхідних таборах Колими.
Форма
Метрична основа тексту: чотиристопний ямб. Карбований, текучий чотиристопний ямб із багатством пірихіїв, що надає мовленню пісенної легкості.
Чотиривірші (катрени) із перехресним римуванням (абаб). Звукопис будується на витончених перегуках голосних (о, у, і), що створює ефект органної чи арфової мелодійності, характерної для зрілого символізму.
Як читати
Вірш відкривається картиною сутінкового спокою або замисленого пейзажу («Як вечір кулями плював»), де кожен реальний предмет слугує лише дзеркалом або натяком на потойбічний духовний світ.
Внутрішній конфлікт твору загострюється у середині («Топтали підкови стежинки»): поет відчуває розрив між грубою земною реальністю та світлою мрією про вічну гармонію. Цей стан передається через багату колористику срібних, блакитних та вечірніх тонів.
Завершення вірша («Я знаю: на заріз») лишає відчуття тихого катарсису крізь печаль. Загул переконує, що навіть у найтемніші години душа поета здатна зберегти зв’язок із первісним джерелом світла.
Теми: символізм · природа і людина · осіння елегія · життєствердження · інтимна лірика