На селі
Дмитро Загул
І
Лежать покошені, порожні
Поля безлюдні вдалині, –
Ховаю погляди тривожні,
Бо тут невесело мені.
Бо думку давить і стискає
Вороже небо в вишині,
А в грудях тане щось і тає,
Мов грудка воску на вогні.
ІІ
Такі ж убогі ви і прості,
Сумні, покошені поля!
Чого ж до вас прибула в гості
Душа зажурена моя?
Давно вже ниточка порвалась
Та, що єднала нас колись,
І гуркіт міст, і крик, і галас
В мою мелодію впились.
Мені чужий ваш дикий спокій,
Безмежна просторінь – чужа, –
Бо покохав я вир глибокий,
Де тоне камінцем душа.
Бо на дахах і щоглах міста
Я серце розіп’яв своє,
А ваша ніч – нудьга зловісна –
Мені заснути не дає.
Якесь шемрання невиразне
З села до серця доліта…
Щодня, як заграва погасне,
Я – безпритульний сирота.
ІІІ
Яка глибока тиша скрізь!
Не шелестить достигле поле;
На свіжозрошений покіс
Летять метелики і бджоли.
Єдиний невідомий птах
Вгорі крилом повітря крає,
Мій погляд блудить по степах,
І думка губиться в безкраї.
А лінь повільна наляга
На всіх, на все, мов сон глибокий,
Давно відвик я від села,
Чужий мені цей дикий спокій.
Бо ні трамвай, ані авто
Повітря рухом не сколише.
І не зворушить тут ніхто
Лінивої, глухох тиші.
Хіба рогатий чорний жук
Крильцем торкнеться до бадилля, –
Тоді глухий і низький звук
Згадає шум автомобіля.
Глухої ж ночі надворі
Згадаю світло електричне,
Коли завітять ліхтарі
Гнилі тваринки фосфоричні.
Дивлюсь на довгий, голий шлях –
Куди ж то тягнеться він далі?
Коли б Вергілій у руках,
Читав би римські пасторалі.
Такий нестерпний довгий нуд!
Куди подітись од безділля?
Пішов би по книжки в сельбуд, –
Та ба! Сьогодні не неділя.
ІЗ ЗБІРКИ “МОТИВИ”, НА ВІДПОЧИНКУ. 1926.
Про вірш
Глибока символістська елегія про двоїстість світу, поклик незримої вічності та трагічну самотність душі на межі двох епох.
Історія
Поезія належить до «Мотиви» Дмитра Загула — одного з чільних поетів-символістів України, фундатора київської літературної групи «Музагет» та автора першого фундаментального підручника «Поетика» (1923). Родом із Буковини, Загул збагатив українську поезію витонченою європейською музикальністю, орієнтуючись на філософію Канта і Шопенгауера та естетику символізму.
У збірках «З зелених гір» та «На гранях» поет виразив глибокий трагізм перехідної доби та незглибиму віру у духовне відродження. За послідовну вірність національній культурі Загул був репресований комуністичним режимом і загинув у далекосхідних таборах Колими.
Форма
Метрична основа тексту: чотиристопний ямб. Карбований, текучий чотиристопний ямб із багатством пірихіїв, що надає мовленню пісенної легкості.
Чотиривірші (катрени) із перехресним римуванням (абаб). Звукопис будується на витончених перегуках голосних (о, у, і), що створює ефект органної чи арфової мелодійності, характерної для зрілого символізму.
Як читати
Вірш відкривається картиною сутінкового спокою або замисленого пейзажу («Лежать покошені, порожні»), де кожен реальний предмет слугує лише дзеркалом або натяком на потойбічний духовний світ.
Внутрішній конфлікт твору загострюється у середині («На свіжозрошений покіс»): поет відчуває розрив між грубою земною реальністю та світлою мрією про вічну гармонію. Цей стан передається через багату колористику срібних, блакитних та вечірніх тонів.
Завершення вірша («Та ба! Сьогодні не неділя») лишає відчуття тихого катарсису крізь печаль. Загул переконує, що навіть у найтемніші години душа поета здатна зберегти зв’язок із первісним джерелом світла.
Теми: символізм · життєствердження · космічна безвість · урбаністичний пейзаж · інтимна лірика