Не гудуть похороннії дзвони,
І з кадильниць не куриться дим:
Я справляю в душі похорони
Сподіванням і снам золотим.
Прощавай, моя весно прекрасна!
Прощавайте, надії мої!
Вас зірвала зима передчасна,
Що зморозила серце мені.
Без ридання, зітхань, голосіння
Поховав свою чисту любов, —
Домовиною нічка осіння,
Чорне небо — жалоби покров.
Дрібних сліз проливати не треба
Не поможуть безсилі плачі!
Замість мене з осіннього неба
Заридають холодні дощі.
Елегія про тихий похорон, що відбувається в душі: ліричний герой прощається з весною, надіями і чистою любов'ю, а замість нього плаче осіннє небо.
Мотив внутрішнього похорону, прощання з молодістю і втраченими надіями характерний для ранньої лірики Дмитра Загула, що формувалася під впливом пізнього романтизму й поетики «Молодої музи». Особисте розчарування тут подано через розгорнуту метафору похоронного обряду.
Подібна образність — осінь як смерть почуттів, зима як передчасна холоднеча серця — зближує вірш із європейською декадентською традицією, яку українські поети початку ХХ століття активно засвоювали.
Вірш написано тристопним анапестом із чергуванням жіночих і чоловічих закінчень, що створює плавний, протяжний, плачовий ритм.
Чотири строфи-катрени мають перехресне римування (дзвони — дим — похорони — золотим; прекрасна — мої — передчасна — мені). Композиція послідовна: заперечення зовнішніх ознак похорону, прощання, сам обряд і, нарешті, природа, що оплакує замість героя.
Вірш починається запереченням: «не гудуть» дзвони, «не куриться» дим. Похорон відбувається без свідків, у глибині душі, і саме ця тиша робить його особливо болісним. Ховають «сподівання і сни золоті» — найкраще, що було в молодості.
Прощання з «весною прекрасною» і надіями пояснено образом «зими передчасної», що зморозила серце. У третій строфі метафора досягає повноти: домовиною стає «нічка осіння», а покровом жалоби — «чорне небо». Увесь світ перетворюється на похоронний простір.
Фінал несподівано стриманий: герой відмовляється від сліз, бо «не поможуть безсилі плачі», і передає плач природі — «заридають холодні дощі». Ця відмова від показного горя робить елегію мужньою і глибокою.
Теми: втрачене кохання · розчарування · прощання з молодістю · осінь як смерть почуттів · внутрішній біль