Перед осінню
Дмитро Загул
Люба! Літо минуло,
Осінь холодна йде…
А мені з тобою зустрітись
Не довелося ніде.
Де ти тепер – не знаю,
З ким ти проводиш дні,
Що на мої привітання
Не відповіла мені?
І тільки спомину промінь
Єднає наші думки;
А туга до серця дзвонить,
Як дотик твоєї руки.
Довго на тебе ждав я,
І жервів огник надій, –
Тлів од зеленого травня
По серпень золотий.
Вставало сонце на сході…
День був не мій, нічий.
Тільки б єдиний погляд,
Один промінчик очей!
Тільки б єдиний погляд,
Як сонце літнього дня!
Зраділи б разом зі мною
Повітря, сонце й земля.
Гриміли грози та бурі,
Плакав і хлипав дощ…
Чи то ж не мої були сльози,
Як горло схоплював корч?
А хмар темно-сірі смуги
Тягнулись на захід кудись…
Хіба ж вісники туги
До тебе не донеслись?
Інколи буйний вітер
Листя зривав із тополь –
Розілталось те листя по світі,
А тут залишався мій біль.
Люба, куди його діти,
Коли відцурались вітри?
Посилав я свій біль до тебе,
Як до матері, як до сестри.
Але ти – далека, далека,
Як веселка, що воду п’є…
І знов поверталася спека,
Що серце в’ялила моє.
Поверталася давня туга,
Обгортала мене самота…
О, як важко без рідного друга
Нести непривітні літа.
Як знову настане осінь,
Куди я подіну свій сум?
З ким же ділити я буду
Райдугу світлих дум?
Небо чуже, вороже…
Порожня, гола земля…
Чи ж вона зрозуміти може,
Чого так сумую я?
Ти одна, ти одна зрозумієш,
Ти на світі – одна не чужа,
Бо разом із моєю горіла
Весною твоя душа.
Люба! Вже літо минає…
Холодна осінь іде,
А нам із тобою зустрітись
Не довелося ніде.
Ти на мої привіти
Не відповіла мені…
З ким я почну коротати
Похмурі осінні дні?
Про вірш
Глибока символістська елегія про двоїстість світу, поклик незримої вічності та трагічну самотність душі на межі двох епох.
Історія
Поезія належить до збірки «З зелених гір» (1918) або «На гранях» (1919) Дмитра Загула — одного з чільних поетів-символістів України, фундатора київської літературної групи «Музагет» та автора першого фундаментального підручника «Поетика» (1923). Родом із Буковини, Загул збагатив українську поезію витонченою європейською музикальністю, орієнтуючись на філософію Канта і Шопенгауера та естетику символізму.
У збірках «З зелених гір» та «На гранях» поет виразив глибокий трагізм перехідної доби та незглибиму віру у духовне відродження. За послідовну вірність національній культурі Загул був репресований комуністичним режимом і загинув у далекосхідних таборах Колими.
Форма
Метрична основа тексту: чотиристопний ямб. Карбований, текучий чотиристопний ямб із багатством пірихіїв, що надає мовленню пісенної легкості.
Чотиривірші (катрени) із перехресним римуванням (абаб). Звукопис будується на витончених перегуках голосних (о, у, і), що створює ефект органної чи арфової мелодійності, характерної для зрілого символізму.
Як читати
Вірш відкривається картиною сутінкового спокою або замисленого пейзажу («Люба! Літо минуло»), де кожен реальний предмет слугує лише дзеркалом або натяком на потойбічний духовний світ.
Внутрішній конфлікт твору загострюється у середині («Розілталось те листя по світі»): поет відчуває розрив між грубою земною реальністю та світлою мрією про вічну гармонію. Цей стан передається через багату колористику срібних, блакитних та вечірніх тонів.
Завершення вірша («Похмурі осінні дні») лишає відчуття тихого катарсису крізь печаль. Загул переконує, що навіть у найтемніші години душа поета здатна зберегти зв’язок із первісним джерелом світла.
Теми: символізм · природа і людина · осіння елегія · життєствердження · космічна безвість