Різні мотиви
Дмитро Загул
Не в тишині формується поет,
Не в самоті німих чернечих келій.
В юрбі людей, бурхливий і веселій,
Він розіклав барвистий свій намет.
Його життя – це брук, а не паркет,
Його палітра – площі та панелі,
Де ловить він життя високі трелі
І рух юрби до невідомих мет.
Ні тріолет, ні станса, ні сонет
Сучасного не вдарить, не зворушить.
Живий поет – не класик, не естет, –
Він дійсний світ одбити в пісні мусить!
Життя, як море, змінне і бурхливе, –
Він мусить знати всі його мотиви.
ІЗ ЗБІРКИ “МОТИВИ”
Про вірш
Глибока символістська елегія про двоїстість світу, поклик незримої вічності та трагічну самотність душі на межі двох епох.
Історія
Поезія належить до «Мотиви» Дмитра Загула — одного з чільних поетів-символістів України, фундатора київської літературної групи «Музагет» та автора першого фундаментального підручника «Поетика» (1923). Родом із Буковини, Загул збагатив українську поезію витонченою європейською музикальністю, орієнтуючись на філософію Канта і Шопенгауера та естетику символізму.
У збірках «З зелених гір» та «На гранях» поет виразив глибокий трагізм перехідної доби та незглибиму віру у духовне відродження. За послідовну вірність національній культурі Загул був репресований комуністичним режимом і загинув у далекосхідних таборах Колими.
Форма
Метрична основа тексту: канонічний п’ятистопний ямб. Шляхетна гармонія п’ятистопного ямба з класичним чергуванням жіночих і чоловічих рим.
Класична сонетна архітектоніка: два катрени (теза й антитеза) та два терцети (синтез і пуант). Звукопис будується на витончених перегуках голосних (о, у, і), що створює ефект органної чи арфової мелодійності, характерної для зрілого символізму.
Як читати
Вірш відкривається картиною сутінкового спокою або замисленого пейзажу («Не в тишині формується поет»), де кожен реальний предмет слугує лише дзеркалом або натяком на потойбічний духовний світ.
Внутрішній конфлікт твору загострюється у середині («І рух юрби до невідомих мет»): поет відчуває розрив між грубою земною реальністю та світлою мрією про вічну гармонію. Цей стан передається через багату колористику срібних, блакитних та вечірніх тонів.
Завершення вірша («Він мусить знати всі його мотиви») лишає відчуття тихого катарсису крізь печаль. Загул переконує, що навіть у найтемніші години душа поета здатна зберегти зв’язок із первісним джерелом світла.
Теми: символізм · творче покликання · філософія буття · краса і гармонія