“Розвійтеся з вітром, думки невеселі…”
Дмитро Загул
Розвійтеся з вітром, думки невеселі!
До мене назад не вертайте!
Повійтеся в гори між бори та скелі
І там, кілько воля, гуляйте!
В душі молодій розвиваються квіти,
Весело співають пташата,
Я хочу співати, гуляти, радіти…
Душа моя щастям багата.
А горе задавлю словами шумними,
Піснями веселими вкрию,
А плач заглушу я грудьми голосними.
Росою всі бруди обмию.
Я хочу любити, весь світ цілувати,
Я жити бажаю на волі!
Я хочу радіти, співати, літати
З вітрами буйними по полі.
Гей, що мені тамки князі і престоли?
Їх час в порошину оберне…
Загине їх слава, і щастя поволі
Загине і більше й не верне!..
А ми – до життя, до життя та роботи!
Розсіймо пісні по долині!
Покиньмо щоденні плачі та турботи!
Не плакать, а жити нам нині!..
ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “ВЕСНЯНІ МРІЇ”
Про вірш
Символістське переосмислення буковинських карпатських пейзажів: бурхливий Черемош і зелені верховини як живі метафори людської туги та прагнення недосяжного ідеалу.
Історія
Поезія належить до збірки «З зелених гір» (1918) або «На гранях» (1919) Дмитра Загула — одного з чільних поетів-символістів України, фундатора київської літературної групи «Музагет» та автора першого фундаментального підручника «Поетика» (1923). Родом із Буковини, Загул збагатив українську поезію витонченою європейською музикальністю, орієнтуючись на філософію Канта і Шопенгауера та естетику символізму.
У збірках «З зелених гір» та «На гранях» поет виразив глибокий трагізм перехідної доби та незглибиму віру у духовне відродження. За послідовну вірність національній культурі Загул був репресований комуністичним режимом і загинув у далекосхідних таборах Колими.
Форма
Метрична основа тексту: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із плавним хвилюванням строфи й глибоким мелодійним подихом.
Катрени з перехресним римуванням, розраховані на розспівне читання. Звукопис будується на витончених перегуках голосних (о, у, і), що створює ефект органної чи арфової мелодійності, характерної для зрілого символізму.
Як читати
Вірш відкривається картиною сутінкового спокою або замисленого пейзажу («Розвійтеся з вітром, думки невеселі»), де кожен реальний предмет слугує лише дзеркалом або натяком на потойбічний духовний світ.
Внутрішній конфлікт твору загострюється у середині («Я хочу любити, весь світ цілувати»): поет відчуває розрив між грубою земною реальністю та світлою мрією про вічну гармонію. Цей стан передається через багату колористику срібних, блакитних та вечірніх тонів.
Завершення вірша («ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “ВЕСНЯНІ МРІЇ») лишає відчуття тихого катарсису крізь печаль. Загул переконує, що навіть у найтемніші години душа поета здатна зберегти зв’язок із первісним джерелом світла.
Теми: символізм · природа і людина · інтимна лірика · елегійна туга · творче покликання