Співала пташка на гіллі
Про долю давних днів.
Стелився-слався по землі
Її веселий спів.
Лунала пісня голосна,
Шумів дрімучий ліс…
Співала пісню вся весна,
А вітер голос ніс.
Я слухав пісеньки весни
Про рай весняних днів,
Згадались давні злоті сни,
Що я в колисці снив.
Світило сонечко з небес
Промінням золотим…
По нім летів я в край чудес,
Весело грався з ним…
Світлий вірш-спогад, у якому весняна пташина пісня пробуджує в ліричного героя дитячі сни і повертає його в казковий край щастя.
Цей вірш представляє ліричну, пісенну грань творчості Дмитра Загула, близьку до народнопоетичної традиції. Буковинське походження поета, дитинство серед природи Прикарпаття живили його образність світлими пейзажними мотивами.
Поряд із численними елегіями такі тексти показують, що в Загула була і світла, мрійлива нота — віра в казку, пам'ять про «злоті сни» дитинства, яка протиставляється смуткові дорослого життя.
Вірш написано ямбом із чергуванням чотиристопних і тристопних рядків — класичним баладним розміром, що надає віршеві співучості й легкості.
Чотири катрени мають перехресне римування з чоловічими закінченнями (гіллі — днів — землі — спів). Прості рими, повтори й пестливі форми («пісеньки», «сонечко») наближають текст до народної пісні.
Перші дві строфи — пейзаж, наповнений звуком: пташка співає, пісня «стелиться-слається», шумить ліс, вітер несе голос. Співає «вся весна», і світ ніби сам перетворюється на пісню.
У другій половині вірша зовнішня картина переходить у внутрішню: пісня збуджує спогади про «давні злоті сни», що снилися в колисці. Сонячне проміння стає дорогою, якою герой летить «в край чудес».
Вірш варто читати як образ повернення в дитинство через мистецтво: пташина пісня діє як поезія, що відкриває двері в утрачений рай. Три крапки в кінці залишають цей стан незавершеним, мрійливим.
Теми: краса природи · спогади дитинства · весна · пісня і мрія · казковий світ