Співи мої легкорилі,
Воркотливі голуб’ята,
Вас родила в тужні хвилі
Доля-мачуха проклята.
Невеселі мої пісні,
Діти смутку та й недолі,
Тихим вітром понесіться
І розсійтеся по волі.
Невеселі мої пісні,
Я обвію вас тугою…
Линьте в сторону незвісні
І не жалуйте за мною!
Там барвінком, синьоцвітом
Постеліться по дорозі,
Та не зрадьтеся, чиї то
На листочках ваших сльози!
ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “В ТЕМРЯВІ”; Міліїв, 28.08.1909
Глибока символістська елегія про двоїстість світу, поклик незримої вічності та трагічну самотність душі на межі двох епох.
Поезія належить до збірки «З зелених гір» (1918) або «На гранях» (1919) Дмитра Загула — одного з чільних поетів-символістів України, фундатора київської літературної групи «Музагет» та автора першого фундаментального підручника «Поетика» (1923). Родом із Буковини, Загул збагатив українську поезію витонченою європейською музикальністю, орієнтуючись на філософію Канта і Шопенгауера та естетику символізму.
У збірках «З зелених гір» та «На гранях» поет виразив глибокий трагізм перехідної доби та незглибиму віру у духовне відродження. За послідовну вірність національній культурі Загул був репресований комуністичним режимом і загинув у далекосхідних таборах Колими.
Метрична основа тексту: чотиристопний ямб. Карбований, текучий чотиристопний ямб із багатством пірихіїв, що надає мовленню пісенної легкості.
Чотиривірші (катрени) із перехресним римуванням (абаб). Звукопис будується на витончених перегуках голосних (о, у, і), що створює ефект органної чи арфової мелодійності, характерної для зрілого символізму.
Вірш відкривається картиною сутінкового спокою або замисленого пейзажу («Співи мої легкорилі»), де кожен реальний предмет слугує лише дзеркалом або натяком на потойбічний духовний світ.
Внутрішній конфлікт твору загострюється у середині («Невеселі мої пісні»): поет відчуває розрив між грубою земною реальністю та світлою мрією про вічну гармонію. Цей стан передається через багату колористику срібних, блакитних та вечірніх тонів.
Завершення вірша («ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “В ТЕМРЯВІ”; Міліїв, 28.08.1909») лишає відчуття тихого катарсису крізь печаль. Загул переконує, що навіть у найтемніші години душа поета здатна зберегти зв’язок із первісним джерелом світла.
Теми: символізм · космічна безвість · інтимна лірика · елегійна туга · творче покликання