З-за буйних річок
Дмитро Загул
З-за буйих річок, де степ і воля,
За панські межі, де гніт і кров,
До тебе, темна голото гола,
Летить за вітром моя любов.
Де в тюрмах гинуть брати і сестри, –
В очах зневіра, а в серці біль, –
Хай буде буря – той гній рознести,
Хай прийде ще раз рішучий бій!
Хай пронесеться потоп широкий
По наших селах і вздовж і вшир!
Не вірте в згоду! Не вірте в спокій!
Не вірте в довгий облудний мир!
Тобі, нещасна голото гола,
Недовго ждати ясних вогнів.
По наших горах, по наших долах
Горить ненависть, палає гнів.
За панські межі, за Збруч і Дністер
До вас лунає мій братський клич:
Ловіть ознаки! Чекайте звісток!
Гартуйте зброю в бурхливу ніч!
З-за буйих річок, де степ і воля,
За панські межі, де брязк оков,
До тебе, темна голото гола,
Летить на захід моя любов.
ІЗ ЗБІРКИ “МОТИВИ”, HEIMWEH, 1926 р.
Про вірш
Символістське переосмислення буковинських карпатських пейзажів: бурхливий Черемош і зелені верховини як живі метафори людської туги та прагнення недосяжного ідеалу.
Історія
Поезія належить до «Мотиви» Дмитра Загула — одного з чільних поетів-символістів України, фундатора київської літературної групи «Музагет» та автора першого фундаментального підручника «Поетика» (1923). Родом із Буковини, Загул збагатив українську поезію витонченою європейською музикальністю, орієнтуючись на філософію Канта і Шопенгауера та естетику символізму.
У збірках «З зелених гір» та «На гранях» поет виразив глибокий трагізм перехідної доби та незглибиму віру у духовне відродження. За послідовну вірність національній культурі Загул був репресований комуністичним режимом і загинув у далекосхідних таборах Колими.
Форма
Метрична основа тексту: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із плавним хвилюванням строфи й глибоким мелодійним подихом.
Катрени з перехресним римуванням, розраховані на розспівне читання. Звукопис будується на витончених перегуках голосних (о, у, і), що створює ефект органної чи арфової мелодійності, характерної для зрілого символізму.
Як читати
Вірш відкривається картиною сутінкового спокою або замисленого пейзажу («З-за буйих річок, де степ і воля»), де кожен реальний предмет слугує лише дзеркалом або натяком на потойбічний духовний світ.
Внутрішній конфлікт твору загострюється у середині («Недовго ждати ясних вогнів»): поет відчуває розрив між грубою земною реальністю та світлою мрією про вічну гармонію. Цей стан передається через багату колористику срібних, блакитних та вечірніх тонів.
Завершення вірша («Летить на захід моя любов») лишає відчуття тихого катарсису крізь печаль. Загул переконує, що навіть у найтемніші години душа поета здатна зберегти зв’язок із первісним джерелом світла.
Теми: символізм · космічна безвість · інтимна лірика · елегійна туга · карпатські мотиви