Захід
Дмитро Загул
У нетрях європейських міст
Я завжди відчував утому;
Дім біля дому, дім біля дому…
А не повіриш там нікому,
Ніхто там правди не вповість.
Така там осінь і весна.
Тонкі тополі такі тендітні, –
А скверики брудні та непривітні, –
І в очі пил, як тільки ясно в квітні,
А коли ні – то сльота навісна.
Там люди кволі, маси безробітні,
А дармоїди в розкоші щодня.
Серця убогі, душі бідні, –
Де в неохайні підворітні
Виходить у святки сім’я.
В підвалах вогких мучаться робочі,
Бліді обличчя блимають в імлі…
Вони не знають пахощів ріллі,
І простору не бачили їх очі,
Не чули груди подиху землі.
Під вікнами ростуть їх вутлі діти,
З високих стін – на їх забави – тінь,
Бо не для них оті веселі квіти,
Що кличуть їх на волю, в далечінь,
До обрію за вихром полетіти.
І дочки їх ростуть на невідоме
І одцвітають хутко без пуття,
За хвильку втіхи скільки втоми.
Розгублені найкращі почуття,
Змарновано найкращий час життя.
А матері – про давні дні дитинства,
Або на ліжку в темному кутку
Придушують ознаки материнства,
Щоб легше йти на каторгу тяжку,
На працю при фабричному станку…
Тому-то втома в кожнім мурі,
Цинічний сміх в вечірніх ліхтарях,
Що хочиш грому, хочеш бурі,
Щоб вирвала на ширший шлях
Оті обличчя впалі та понурі.
О, як жахливо згадувати вас,
Міста-спрути Америки й Європи,
Де серце прагне другої потопи,
Щоб затопила і розмила враз
Оту безодню муки і мерзоти.
Ні, не потопи, а вогню,
Вогню повстання, бурі, бунту,
Щоб спопелити вас до грунту,
Спалити вмить, в одну секунду,
Всю вашу кривду і брехню.
1923. ІЗ ЗБІРКИ “НАШ ДЕНЬ”, ЖОВТНЕВИЙ ВИХОР
Про вірш
Глибока символістська елегія про двоїстість світу, поклик незримої вічності та трагічну самотність душі на межі двох епох.
Історія
Поезія належить до «Наш день» Дмитра Загула — одного з чільних поетів-символістів України, фундатора київської літературної групи «Музагет» та автора першого фундаментального підручника «Поетика» (1923). Родом із Буковини, Загул збагатив українську поезію витонченою європейською музикальністю, орієнтуючись на філософію Канта і Шопенгауера та естетику символізму.
У збірках «З зелених гір» та «На гранях» поет виразив глибокий трагізм перехідної доби та незглибиму віру у духовне відродження. За послідовну вірність національній культурі Загул був репресований комуністичним режимом і загинув у далекосхідних таборах Колими.
Форма
Метрична основа тексту: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із плавним хвилюванням строфи й глибоким мелодійним подихом.
Катрени з перехресним римуванням, розраховані на розспівне читання. Звукопис будується на витончених перегуках голосних (о, у, і), що створює ефект органної чи арфової мелодійності, характерної для зрілого символізму.
Як читати
Вірш відкривається картиною сутінкового спокою або замисленого пейзажу («У нетрях європейських міст»), де кожен реальний предмет слугує лише дзеркалом або натяком на потойбічний духовний світ.
Внутрішній конфлікт твору загострюється у середині («За хвильку втіхи скільки втоми»): поет відчуває розрив між грубою земною реальністю та світлою мрією про вічну гармонію. Цей стан передається через багату колористику срібних, блакитних та вечірніх тонів.
Завершення вірша («1923. ІЗ ЗБІРКИ “НАШ ДЕНЬ”, ЖОВТНЕВИЙ ВИХОР») лишає відчуття тихого катарсису крізь печаль. Загул переконує, що навіть у найтемніші години душа поета здатна зберегти зв’язок із первісним джерелом світла.
Теми: символізм · природа і людина · осіння елегія · життєствердження · космічна безвість