Згадка (Бувало: в сутінку вечірнім)
Дмитро Загул
І
Бувало: в сутінку вечірнім,
Як обрій кров’ю догорить,
Стаю невпевненим, покірливим…
І туга пережитих літ
Закряче вороном настирливим:
Не варто марити про цвіт!
Хіба таким, мізерним, хирлявим,
Чекати кращого чогось?
Щоб потім згинуть непримиреним?
Та скільки ж поту пролилось
І скільки ж витрачено сили,
Щоб перебитися якось!
Чекай спокійної могили
І не турбуйся про людей!
Їм тільки власне, власне миле.
Ти не герой, не Прометей.
Хай інші, в кого більше віри,
Життя кладуть задля ідей!
А струни порваної ліри
Нехай про смуток і любов,
А не про голод, не про діри
І не про сон брудних голов!
ІІ
А догорить похмурий вечір,
І ліхтарі замерехтять,
То й настрій туги недоречний
Втікає, як вечірній тать.
Засвічу лампу електричну –
Зітхання радісне з грудей –
І сяду за роботу звичну –
Бадьорий, свіжий, молодий.
І радий, що позбувся туги,
Що позабув одразу знов
Оте маріння недолуге,
І віру, й ліру, і любов.
Я не герой, не цвіт, не геній,
Я звичайніський робітник,
Що в обстанові цій буденній
Ще змалку працювати звик.
І скільки сили, скільки вміння,
І скільки вистачить часу,
Я все вкладу в одне горіння,
В одне терпіння все внесу.
Бо праця, праця од живого –
Серцем гарячим, золотим,
А не мерцям життя нового,
Що мріють про минулий дим.
ІЗ ЗБІРКИ “НАШ ДЕНЬ”, З ЦИКЛУ “РАНКОВЕ СОНЦЕ”. Київ, 1920 р.
Про вірш
Символістське переосмислення буковинських карпатських пейзажів: бурхливий Черемош і зелені верховини як живі метафори людської туги та прагнення недосяжного ідеалу.
Історія
Поезія належить до «Наш день» Дмитра Загула — одного з чільних поетів-символістів України, фундатора київської літературної групи «Музагет» та автора першого фундаментального підручника «Поетика» (1923). Родом із Буковини, Загул збагатив українську поезію витонченою європейською музикальністю, орієнтуючись на філософію Канта і Шопенгауера та естетику символізму.
У збірках «З зелених гір» та «На гранях» поет виразив глибокий трагізм перехідної доби та незглибиму віру у духовне відродження. За послідовну вірність національній культурі Загул був репресований комуністичним режимом і загинув у далекосхідних таборах Колими.
Форма
Метрична основа тексту: чотиристопний ямб. Карбований, текучий чотиристопний ямб із багатством пірихіїв, що надає мовленню пісенної легкості.
Чотиривірші (катрени) із перехресним римуванням (абаб). Звукопис будується на витончених перегуках голосних (о, у, і), що створює ефект органної чи арфової мелодійності, характерної для зрілого символізму.
Як читати
Вірш відкривається картиною сутінкового спокою або замисленого пейзажу («Бувало: в сутінку вечірнім»), де кожен реальний предмет слугує лише дзеркалом або натяком на потойбічний духовний світ.
Внутрішній конфлікт твору загострюється у середині («І не про сон брудних голов»): поет відчуває розрив між грубою земною реальністю та світлою мрією про вічну гармонію. Цей стан передається через багату колористику срібних, блакитних та вечірніх тонів.
Завершення вірша («Що мріють про минулий дим») лишає відчуття тихого катарсису крізь печаль. Загул переконує, що навіть у найтемніші години душа поета здатна зберегти зв’язок із первісним джерелом світла.
Теми: символізм · осіння елегія · життєствердження · урбаністичний пейзаж · інтимна лірика