Дитячі поезії

Марійка Підгірянка

Марійка Підгірянка

Хлопчик і ластівка

Ластівочко мила,
Де хочеш літати?
Чи тобі не шкода
Ггніздечко лишати?

— Шкода милий хлопче,
Але що чинити?
Як зима настане,
Тяжко буде жити.

— Путь тобі щаслива
Хоть і далеченька!
Прилітай здорова
На весні, рідненька.

— Прилечу, мій хлопче,
Із чужого краю,
Під твоїм віконцем
Пісню заспіваю.

* * *

Прогулянка

У Юрчика малі ніжки,
В бабусі старенькі —
Підуть собі поволеньки
У гай зелененький.

В тому гаї бджілки грають,
Пташечки співають,
Метелики — веселки
По квітках літають.

* * *

Верховина

Блакитне небо в головах,
А в ногах — ліси сині.
Орли мандрують в небесах,
Овечки — в полонині.
Соколом бистрим біжить зір
По рідній всій сторонці —
По збоччах гір, зелених гір,
На лан, блискучий в сонці.

* * *

Ганнусина пісенька

Співаночки, мої любі,
Де я вас подію?
Понесу вас в полонину,
З вітрами розвію.

А там будуть вівчарики
Вівці випасати,
Будуть мої співаночки
У траві збирати.

Будуть, будуть вівчарики
Білі вівці пасти,
Будуть мої співаночки
У трембіту класти

* * *

Смерічка

Дзвонить, грає срібна річка,
А в криштальну воду
Задивилася смерічка
Та й на свою вроду.

Гей, виросла ж та й висока,
Та нема їй пари:
Пила воду із потоку
І сивої хмари.

Брала пахощі з повітря
У весняну пору;
Вибуяла так на вітрі,
Виросла угору!

* * *

Ліс

Шумить верхами буйний ліс –
Дуби, берези, буки.
Співає сойка, свище дрізд
І воркотять голубки.

Стрибає білка по верхах,
Дітей зозуля кличе.
Вітрець шепоче в галузках,
В ярку потік мугиче.

Цілує сонечко листки
У ніжній, теплій ласці,
Гриби наділи шапочки
Так само, як у казці.

* * *

Пробудилася бриндушка

Пробудилася бриндушка:
день-дзень!
Смійся, квітко-подружко,
вже день!
Пробудилася пташка:
ціт... ціт...
Встань же, люба дитинко,
ледь світ!
Глянь же, сонечко ясне встає,
встає,
Все на світі прекрасне
дає:
Дає радість і силу
ураз,
І ту весноньку милу –
для нас!

* бринда — те саме, що дримба, варган —
гуцульський музичний інструмент

* * *

Гостинна хата

Тесляре, тесляре, збудуй мені хижку
В зеленім садочку, в квітучім затишку.

Змуруй мені, муляре, піч та й рівненько,
Щоб в хаті зимою було всім тепленько.

Ти справ мені, столяре, двері й віконця,
Поріг від дороги, а вікна до сонця.

А ти мені, скляре, встав скло ясне в рамку,
Аби мені сонце світило від ранку.

Ковалю, ковалю, зготов мені ключик,
І сильні завіси, й замочок блискучий.

Я буду раденько замок відмикати,
Щоб ви не минали гостинної хати.

* * *

Розмова з місяцем

("Ой місяцю, місяченьку")

Ой місяцю, місяченьку,
Срібнолиций стороженьку,
Що сторожиш ти?
Я сторожу цілу нічку
Гай і поле, ліс і річку,
І сільські хати.

Ой місяцю, місяченьку,
Срібнолиций стороженьку,
Хто є в тих хатках?
Там сплять діти в колисочках,
Сон цілує їхні очка,
Бачать мрії в снах.

Ой місяцю, місяченьку,
Срібнолиций стороженьку,
Про що мрії ті?
Про край рідний, край єдиний,
Про майбутнє України
Снять діти малі.

Ой місяцю, місяченьку,
Срібнолиций стороженьку,
Чи здійсняться сни?
Стануть діти підростати,
Для народу працювати –
І здійсняться сни.

* * *

Тихий вечір

Тихий вечір, тихий, красний.
Над горами місяць ясний
Пасе зорі, завертає,
На трембіті виграває.

Ходить місяць аж до ранку,
Зоря вийшла на полянку.
Ой місяцю-місяченьку,
Зганяй зорі помаленьку.

Про вірш

Цикл ліричних мініатюр розкриває чарівний світ карпатського дитинства крізь призму органічної єдності дитини з природою рідного краю. Вірші сповнені чистої радості буття, ніжності, фольклорного колориту та патріотичного замилування верховинським пейзажем.

Історія

Поезії циклу («Хлопчик і ластівка», «Прогулянка», «Верховина», «Ганнусина пісенька», «Смерічка», «Ліс») створювалися для галицьких і закарпатських шкільних читанок, декламаторів та дитячих періодичних видань першої половини ХХ століття. Вони репрезентують розквіт авторського стилю Підгірянки як основоположниці модерної української поезії для наймолодших.

Твори писалися в період, коли авторка працювала народною вчителькою на Прикарпатті та Закарпатті (зокрема в селах Порошково, Довге), прагнучи через рідне поетичне слово плекати в дітях національну самосвідомість і естетичне чуття всупереч асиміляційному тиску чужих держав.

Форма

Більшість віршів циклу базуються на чотиристопному та тристопному хореї або ямбічних структурах із перехресним римуванням (abab) і розлогим залученням коломийкового вірша (4+4+6 складів), притаманного карпатському фольклору.

Мелодика циклу надзвичайно наспівна, багата на алітерації сонорних приголосних, пестливу лексику та повтори, що робить ці мініатюри природними зразками дитячого пісенно-речитативного мелосу.

Як читати

Художній простір циклу вибудовано навколо топосу Гуцульщини й Верховини: овечки на полонині, трембіти, стрункі смерічки, бистрі потоки й соколиний зір формують неповторний локальний мікрокосм. Природа одухотворена й доброзичлива до людини; вона веде з малюком лагідний діалог (як ластівка з хлопчиком) або служить дзеркалом дівочої чистоти (як джерело для смерічки).

Особливої поетичної сили сягає мотив самозародження пісні («Ганнусина пісенька»), де дівочі співаночки розвіюються вітрами, підхоплюються вівчариками й вкладаються у трембіту. Це глибока метафора нерозривності народного мистецтва й самої карпатської природи, виражена доступними для дитячої уяви сугестивними образами.

Теми: пейзажна лірика · карпатський колорит · дитячий світ · єдність людини й природи · пісенність

Усі поети