Аж сюди, над залізо й бетон, пронеслося
раннє вітру зітхання, тужливе, осіннє,
і мені заплело у волосся
своє тихе квиління.
Десь далеко у полі дрімають ще роси
і спросоння нашіптують марення травам …
Де у місті зустріну я осінь
і сумну, і ласкаву?
Між будинками клаптик ув’язнений неба,
довкруги тільки мертвий на камені камінь;
в місті вулиць смітити не треба
золотими листками.
1950
Інтелектуальна лірика про долю української людини в еміграції: хвилі відчуження та мости пам’яті, що сполучають чужину з духовною батьківщиною.
Твір належить до доробку видатної діячки української діаспори в США Марти Тарнавської (збірок «Життєпис» (1972) та «Хвилі й мости» (1977)). Живучи у Філадельфії та працюючи бібліографом і правничим бібліотекарем, Тарнавська стала одним із найавторитетніших голосів українського інтелектуального зарубіжжя.
Її поезія тяжіє до європейської класичної строфіки, глибокої філософічності та психологічного аналізу, репрезентуючи високий культурний діалог між Україною та західним світом.
Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Авторка майстерно вибудовує композиційну рівновагу, поєднуючи стриману елегійність із точним, карбувальним словом.
Поетичний рух розпочинається з інтелектуальної або психологічної фіксації думки («Аж сюди, над залізо й бетон, пронеслося»), що задає строгий тон споглядальної зосередженості.
У серцевині тексту («Де у місті зустріну я осінь») розгортається внутрішній аналіз особистого досвіду, де тема вигнання чи пошуку сенсу перетворюється на універсальне екзистенційне питання.
Фінал твору («золотими листками») приносить відчуття мудрої ясності та душевної гідності, доводячи силу пам’яті та творчості над плином забуття.
Теми: інтелектуальна лірика · пейзажна лірика · доля на чужині · людська гідність