Білокорі берези на тихій розмові із кленом:
я їх слухаю заздро: ось цю треба б вивчити мову!
Дуб листи мені пише, а я їх збираю і знову,
хоч милуюся ними, читати їх я — неписьменна.
Дерева, мої любі, що скажете ви про людину,
що, мов циркуль, накреслює світ із собою у центрі?
Скільки вас полягло — щонайкращих землі монументів —
задля примхи проґресу, що часто веде у руїну…
198-?
Філософська медитація про час, покликання жінки-мисткині та таїну людського серця. Поетеса гармонійно поєднує класичну культуру форми з модерним світовідчуттям.
Твір належить до доробку видатної діячки української діаспори в США Марти Тарнавської (збірок «Життєпис» (1972) та «Хвилі й мости» (1977)). Живучи у Філадельфії та працюючи бібліографом і правничим бібліотекарем, Тарнавська стала одним із найавторитетніших голосів українського інтелектуального зарубіжжя.
Її поезія тяжіє до європейської класичної строфіки, глибокої філософічності та психологічного аналізу, репрезентуючи високий культурний діалог між Україною та західним світом.
Метрична структура: модерний тонічний вірш. Гнучкий змінний ритм із психологічними перебоями та смисловими акцентами.
Вільна строфічна будова, підпорядкована зміні емоційного стану. Авторка майстерно вибудовує композиційну рівновагу, поєднуючи стриману елегійність із точним, карбувальним словом.
Поетичний рух розпочинається з інтелектуальної або психологічної фіксації думки («Білокорі берези на тихій розмові із кленом»), що задає строгий тон споглядальної зосередженості.
У серцевині тексту («Дерева, мої любі, що скажете ви про людину») розгортається внутрішній аналіз особистого досвіду, де тема вигнання чи пошуку сенсу перетворюється на універсальне екзистенційне питання.
Фінал твору («задля примхи проґресу, що часто веде у руїну») приносить відчуття мудрої ясності та душевної гідності, доводячи силу пам’яті та творчості над плином забуття.
Теми: інтелектуальна лірика · філософія буття · людська гідність · правда життя