Де несмертельність, виснена у снах,
що їй приносив жертву людський ґеній?
Не весь помер ти. Житимеш в синах,
і внуки понесуть в майбутнє ґени.
І дух живий твій на папері книг,
де віднайде слова твої читач твій,
і, може, пам’ять лишиться про них
серед колег в літературнім братстві.
І хоч я бачила тебе в труні,
не вірю я, що повністю помер ти:
ти житимеш невпинно у мені,
як частка серця, до моєї смерти.
жовтень 1992
Філософська медитація про час, покликання жінки-мисткині та таїну людського серця. Поетеса гармонійно поєднує класичну культуру форми з модерним світовідчуттям.
Твір належить до доробку видатної діячки української діаспори в США Марти Тарнавської (збірок «Життєпис» (1972) та «Хвилі й мости» (1977)). Живучи у Філадельфії та працюючи бібліографом і правничим бібліотекарем, Тарнавська стала одним із найавторитетніших голосів українського інтелектуального зарубіжжя.
Її поезія тяжіє до європейської класичної строфіки, глибокої філософічності та психологічного аналізу, репрезентуючи високий культурний діалог між Україною та західним світом.
Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Авторка майстерно вибудовує композиційну рівновагу, поєднуючи стриману елегійність із точним, карбувальним словом.
Поетичний рух розпочинається з інтелектуальної або психологічної фіксації думки («Де несмертельність, виснена у снах»), що задає строгий тон споглядальної зосередженості.
У серцевині тексту («і, може, пам’ять лишиться про них») розгортається внутрішній аналіз особистого досвіду, де тема вигнання чи пошуку сенсу перетворюється на універсальне екзистенційне питання.
Фінал твору («жовтень 1992») приносить відчуття мудрої ясності та душевної гідності, доводячи силу пам’яті та творчості над плином забуття.
Теми: інтелектуальна лірика · філософія буття · людська гідність · правда життя