Кожна зустріч — прощання
Марта Тарнавська
Лялі
Не плачте, діти. Розкажіть про себе.
Як моя внучка? З ким вона тепер?
О, вже говорить? Ма-ма, та-та, ба-ба?
Я хочу чути! Запишіть на стрічку!
Розважу вас: скажу вам анекдот
— Сашко розповідав по телефону —
а може ви вже чули? Про ту пару:
любов свою хотіли обновити:
давай-но, спробуєм собачий стиль! —
це чоловік, а жінка каже: добре,
лиш не на вулиці, і не у білий день!
Ось, бачите, смієтесь. Я любила
усе життя, як ви були веселі…
Не легко вам дивитися, як гасну —
рак, все-таки, в цій боротьбі сильніший…
Та, будьте мужні — сила ваша й радість
дають мені снагу життя й відвагу…
Ще житиму, не плачте, смерть — не зараз…
Живіть живим життям, черпайте щедро
із радощів, що їх в житті так мало.
Не відкладайте планів на майбутнє!
Ось, ви хотіли їхати в Европу —
не відкликайте виїзду, поїдьте!
Якби померла я — заждуть, не поховають!
Для тих, хто був близький, в любові жив весь вік,
хто кожну зустріч важив, мов останню,
не треба драматичних розставань!
В обличчі смерті кожний з нас самотній,
чи умирає сам, чи між людьми…
Але я житиму, і ждатиму. Ще, може,
почую вашу розповідь про Зальцбурґ —
купіть мені на стрічці Ґльокеншпіле!
Ідіть уже… Прекрасний день надворі.
…Так сестро, прошу. Дайте вже морфіну:
мов хвиля, знову наростає біль.
1987
Про вірш
Філософська медитація про час, покликання жінки-мисткині та таїну людського серця. Поетеса гармонійно поєднує класичну культуру форми з модерним світовідчуттям.
Історія
Твір належить до доробку видатної діячки української діаспори в США Марти Тарнавської (збірок «Життєпис» (1972) та «Хвилі й мости» (1977)). Живучи у Філадельфії та працюючи бібліографом і правничим бібліотекарем, Тарнавська стала одним із найавторитетніших голосів українського інтелектуального зарубіжжя.
Її поезія тяжіє до європейської класичної строфіки, глибокої філософічності та психологічного аналізу, репрезентуючи високий культурний діалог між Україною та західним світом.
Форма
Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Авторка майстерно вибудовує композиційну рівновагу, поєднуючи стриману елегійність із точним, карбувальним словом.
Як читати
Поетичний рух розпочинається з інтелектуальної або психологічної фіксації думки («Не плачте, діти. Розкажіть про себе»), що задає строгий тон споглядальної зосередженості.
У серцевині тексту («Ще житиму, не плачте, смерть — не зараз») розгортається внутрішній аналіз особистого досвіду, де тема вигнання чи пошуку сенсу перетворюється на універсальне екзистенційне питання.
Фінал твору («мов хвиля, знову наростає біль») приносить відчуття мудрої ясності та душевної гідності, доводячи силу пам’яті та творчості над плином забуття.
Теми: інтелектуальна лірика · комічне й сатиричне · інтимна лірика · елегійні роздуми · філософія буття