Ельзе Ляскер-Шюлєр – Моє дитя
в перекладі Марти Тарнавської
Else Lasker-Sch?ler
Mein Kind
(Mein Kind schreit auf um die Mitternacht…)
Кричить вночі моє дитя,
В гарячці встало з забуття,
Мов туги повна юність.
Роздерла б серце я навпіл,
Дала б я кровi власних сил.
У світлі місяця уже
Ось смерть гієною повзе.
Земля, однак, цвіте, ясна,
Розспівана іде весна,
Дитину пестить вітерець —
Пахучий Бога посланець.
***
Високомайстерний поетичний переклад світової класики українською мовою, що зберігає витончену психологічну глибину й парадоксальність оригіналу.
Твір належить до доробку видатної діячки української діаспори в США Марти Тарнавської (збірок «Життєпис» (1972) та «Хвилі й мости» (1977)). Живучи у Філадельфії та працюючи бібліографом і правничим бібліотекарем, Тарнавська стала одним із найавторитетніших голосів українського інтелектуального зарубіжжя.
Її поезія тяжіє до європейської класичної строфіки, глибокої філософічності та психологічного аналізу, репрезентуючи високий культурний діалог між Україною та західним світом.
Метрична структура: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Стрункі чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Авторка майстерно вибудовує композиційну рівновагу, поєднуючи стриману елегійність із точним, карбувальним словом.
Поетичний рух розпочинається з інтелектуальної або психологічної фіксації думки («в перекладі Марти Тарнавської»), що задає строгий тон споглядальної зосередженості.
У серцевині тексту («Дала б я кровi власних сил») розгортається внутрішній аналіз особистого досвіду, де тема вигнання чи пошуку сенсу перетворюється на універсальне екзистенційне питання.
Фінал твору («Пахучий Бога посланець») приносить відчуття мудрої ясності та душевної гідності, доводячи силу пам’яті та творчості над плином забуття.
Теми: інтелектуальна лірика · інтимна лірика · рідна мова і земля · пейзажна лірика · філософія буття