Л.і З. — з приязню
Сиплеться, стелиться
біла метелиця,
вітром збиває із ніг.
День, наче писанка
сонцем розписана,
а тут, між горами — сніг.
В зелені крузі є
клаптик ілюзії:
створена штучно зима.
Йдемо на лещета,
хоч хтось і плеще там,
що “снігу ж справді нема.”
Мрія засніжена
серце розніжила:
час зупинився на мить.
Сиплеться, стелиться
біла метелиця
під сонцесвітлу блакить.
1966
Філософська медитація про час, покликання жінки-мисткині та таїну людського серця. Поетеса гармонійно поєднує класичну культуру форми з модерним світовідчуттям.
Твір належить до доробку видатної діячки української діаспори в США Марти Тарнавської (збірок «Життєпис» (1972) та «Хвилі й мости» (1977)). Живучи у Філадельфії та працюючи бібліографом і правничим бібліотекарем, Тарнавська стала одним із найавторитетніших голосів українського інтелектуального зарубіжжя.
Її поезія тяжіє до європейської класичної строфіки, глибокої філософічності та психологічного аналізу, репрезентуючи високий культурний діалог між Україною та західним світом.
Метрична структура: модерний тонічний вірш. Гнучкий змінний ритм із психологічними перебоями та смисловими акцентами.
Вільна строфічна будова, підпорядкована зміні емоційного стану. Авторка майстерно вибудовує композиційну рівновагу, поєднуючи стриману елегійність із точним, карбувальним словом.
Поетичний рух розпочинається з інтелектуальної або психологічної фіксації думки («Л.і З. — з приязню»), що задає строгий тон споглядальної зосередженості.
У серцевині тексту («створена штучно зима») розгортається внутрішній аналіз особистого досвіду, де тема вигнання чи пошуку сенсу перетворюється на універсальне екзистенційне питання.
Фінал твору («під сонцесвітлу блакить») приносить відчуття мудрої ясності та душевної гідності, доводячи силу пам’яті та творчості над плином забуття.
Теми: інтелектуальна лірика · інтимна лірика · філософія буття · людська гідність