На столі робочому — Шекспір:
тижнів два, як закінчив сонети.
Ніч і тиша. Світло і папір.
Ніч — найкращий приятель поетів.
Утомився. Можна б і лягти.
Та у ліжку дихати трудніше…
Ще хотів би, може, зберегти
свіжу думку у новому вірші.
Лиш здрімнутись. Треба трохи сну.
Голову схилив. Зімкнув повіки.
Серед любих книг своїх заснув
на робочому столі — навік
жовтень 1992
Філософська медитація про час, покликання жінки-мисткині та таїну людського серця. Поетеса гармонійно поєднує класичну культуру форми з модерним світовідчуттям.
Твір належить до доробку видатної діячки української діаспори в США Марти Тарнавської (збірок «Життєпис» (1972) та «Хвилі й мости» (1977)). Живучи у Філадельфії та працюючи бібліографом і правничим бібліотекарем, Тарнавська стала одним із найавторитетніших голосів українського інтелектуального зарубіжжя.
Її поезія тяжіє до європейської класичної строфіки, глибокої філософічності та психологічного аналізу, репрезентуючи високий культурний діалог між Україною та західним світом.
Метрична структура: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Стрункі чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Авторка майстерно вибудовує композиційну рівновагу, поєднуючи стриману елегійність із точним, карбувальним словом.
Поетичний рух розпочинається з інтелектуальної або психологічної фіксації думки («На столі робочому — Шекспір»), що задає строгий тон споглядальної зосередженості.
У серцевині тексту («Ще хотів би, може, зберегти») розгортається внутрішній аналіз особистого досвіду, де тема вигнання чи пошуку сенсу перетворюється на універсальне екзистенційне питання.
Фінал твору («жовтень 1992») приносить відчуття мудрої ясності та душевної гідності, доводячи силу пам’яті та творчості над плином забуття.
Теми: інтелектуальна лірика · людська гідність · правда життя · вічність краси