На терезах, де справедливість важать,
відмірили мені надміру щастя.
Радіти рано: помилку завважать:
поправити її без труду вдасться.
Який ще перстень кинути у море?
Яким закляттям заклинати фатум?
Статистика — божище, ах, суворе! —
найневблаганніший із бюрократів.
1962
Інтелектуальна лірика про долю української людини в еміграції: хвилі відчуження та мости пам’яті, що сполучають чужину з духовною батьківщиною.
Твір належить до доробку видатної діячки української діаспори в США Марти Тарнавської (збірок «Життєпис» (1972) та «Хвилі й мости» (1977)). Живучи у Філадельфії та працюючи бібліографом і правничим бібліотекарем, Тарнавська стала одним із найавторитетніших голосів українського інтелектуального зарубіжжя.
Її поезія тяжіє до європейської класичної строфіки, глибокої філософічності та психологічного аналізу, репрезентуючи високий культурний діалог між Україною та західним світом.
Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Авторка майстерно вибудовує композиційну рівновагу, поєднуючи стриману елегійність із точним, карбувальним словом.
Поетичний рух розпочинається з інтелектуальної або психологічної фіксації думки («На терезах, де справедливість важать»), що задає строгий тон споглядальної зосередженості.
У серцевині тексту («Який ще перстень кинути у море») розгортається внутрішній аналіз особистого досвіду, де тема вигнання чи пошуку сенсу перетворюється на універсальне екзистенційне питання.
Фінал твору («найневблаганніший із бюрократів») приносить відчуття мудрої ясності та душевної гідності, доводячи силу пам’яті та творчості над плином забуття.
Теми: інтелектуальна лірика · доля на чужині · людська гідність · правда життя