Вночі був дощ — дзвінкий, мов радість, дощ.
(Дощі такі бувають навесні!)
Він змив зиму з міських камінних площ,
очистив пам’ять від кошмару снів.
Ах, скинути б з плечей журби тягар,
у свіжий парк нести б насіння мрій!
Земля відкрила свій жіночий чар
до сонця життєдайного вгорі
і все готове поновити цикл:
жагу цвітіння, тугу, і любов…
Вантаж прожитого, що наче льодовик,
топлю, щоб серцем обновитись знов.
1954
Філософська медитація про час, покликання жінки-мисткині та таїну людського серця. Поетеса гармонійно поєднує класичну культуру форми з модерним світовідчуттям.
Твір належить до доробку видатної діячки української діаспори в США Марти Тарнавської (збірок «Життєпис» (1972) та «Хвилі й мости» (1977)). Живучи у Філадельфії та працюючи бібліографом і правничим бібліотекарем, Тарнавська стала одним із найавторитетніших голосів українського інтелектуального зарубіжжя.
Її поезія тяжіє до європейської класичної строфіки, глибокої філософічності та психологічного аналізу, репрезентуючи високий культурний діалог між Україною та західним світом.
Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Авторка майстерно вибудовує композиційну рівновагу, поєднуючи стриману елегійність із точним, карбувальним словом.
Поетичний рух розпочинається з інтелектуальної або психологічної фіксації думки («Вночі був дощ — дзвінкий, мов радість, дощ»), що задає строгий тон споглядальної зосередженості.
У серцевині тексту («Земля відкрила свій жіночий чар») розгортається внутрішній аналіз особистого досвіду, де тема вигнання чи пошуку сенсу перетворюється на універсальне екзистенційне питання.
Фінал твору («топлю, щоб серцем обновитись знов») приносить відчуття мудрої ясності та душевної гідності, доводячи силу пам’яті та творчості над плином забуття.
Теми: інтелектуальна лірика · інтимна лірика · рідна мова і земля · філософія буття