Південнокаліфорнійський реквієм

Марта Тарнавська

Пам’яті Лялі Савицької-Маланчук

На твоїй вулиці захворіли дерева.
Зрізують їх. Пахне в повітрі камфорою.
Тепер тут посадять евкаліпти
— ти називала їх — безвстидниці.
Вони — як ми з тобою — нетутешні.
Але вони — здорові. Їм тут добре.

Країна цвіте вічною весною.
На дах твоєї хати вишнева буґенвіля
прослала пишноцвітний килим.
Довгошия якка ряхтить перлинами свого намиста.
Тверде листя маґнолій

ховає зелень трави від гарячого сонця.

Білі й рожеві олеандри

регулюють рвучкі потоки автострад.

Це твоя країна вічної весни.
Я тут — лиш гість, але ти любила її,
як той австралійський евкаліпт.
Ти водила мене в зелені дикі каньйони,
у пустелю, що дише таємним своїм життям,
і білі хвилі океану вдаряли у вікна

ресторану наших зустрічей.

Я знову прийшла на зустріч з тобою,
але ти заховалася в зелені затінки кипарисів
і незайманість твого затишшя
стережуть гостродзюбі суворі райські птахи,
що заглядають з-поза зеленолистих своїх щитів,
а поруч — зловорожі аґави вигинаються,

мов злющі змії.

Гомін життя навколо.
В бородатій твоїй непідстриженій пальмі
завелися галасливі шпаки й голуби.
Дзижчать, мов комахи, малесенькими крильцятами колібрі,
викльовуючи нектар з квітів гібіскуса.
Пасма гір твоїх, як звичайно, заховалися

за серпанком туману,

а гаряче сонце, як щовечора,
потопає в холодних водах великого океану.
Тільки тебе немає.

Загинуло камфорне дерево. Ще день, ще два —
розвіється запах по ньому. Виростуть нові евкаліпти
і діти не знатимуть, що жили тут колись

камфорні лаври.

Коротка наша мить вічності.
Коротша, ніж вік камфорного лавра, ніж вік евкаліпта.

Добре було ходити нам удвох по цій землі,
милуватися її красою,
або — як ти це, бувало, казала:
“ходити й усміхатися.”

1990

Про вірш

Інтелектуальна лірика про долю української людини в еміграції: хвилі відчуження та мости пам’яті, що сполучають чужину з духовною батьківщиною.

Історія

Твір належить до доробку видатної діячки української діаспори в США Марти Тарнавської (збірок «Життєпис» (1972) та «Хвилі й мости» (1977)). Живучи у Філадельфії та працюючи бібліографом і правничим бібліотекарем, Тарнавська стала одним із найавторитетніших голосів українського інтелектуального зарубіжжя.

Її поезія тяжіє до європейської класичної строфіки, глибокої філософічності та психологічного аналізу, репрезентуючи високий культурний діалог між Україною та західним світом.

Форма

Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.

Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Авторка майстерно вибудовує композиційну рівновагу, поєднуючи стриману елегійність із точним, карбувальним словом.

Як читати

Поетичний рух розпочинається з інтелектуальної або психологічної фіксації думки («Пам’яті Лялі Савицької-Маланчук»), що задає строгий тон споглядальної зосередженості.

У серцевині тексту («і незайманість твого затишшя») розгортається внутрішній аналіз особистого досвіду, де тема вигнання чи пошуку сенсу перетворюється на універсальне екзистенційне питання.

Фінал твору («ходити й усміхатися») приносить відчуття мудрої ясності та душевної гідності, доводячи силу пам’яті та творчості над плином забуття.

Теми: інтелектуальна лірика · комічне й сатиричне · філософія буття · доля на чужині

Усі поети