Розмова з філософом по дорозі з Гантеру
Марта Тарнавська
Є.Л.
Живеш у горах. Обрій заступили
верхи високі і густі ліси.
Чи сходить в душу з гір надземна сила?
Чи гріють серце відблиски краси?
Чи, може, в лабіринтах перевалів
вузьким і стисненим здається світ
і ти догматиком стаєш помалу,
повіривши в єдиний власний міт?
Живеш в степах, і обрій, що зоріє,
здається без початку, без кінця.
Чи ширшають від цього в тебе мрії?
Чи простір упокорює серця?
Чи сонце, що до заходу від сходу
дає тобі великий довгий день,
несе і в душу соняшну погоду,
ясний світогляд, щирість до людей?
А чи тобі, що дивишся в безкрає,
здається, може, що ти бачиш все?
Що таємниць за обрієм немає?
Що думки труд пізнання не несе?
Людина в горах — у вузеньких рамах,
та знає, що потрібно лиш зусиль,
щоб їй відкрилась ширша панорама,
як тільки вийде на найвищий шпиль.
1975
Про вірш
Філософська медитація про час, покликання жінки-мисткині та таїну людського серця. Поетеса гармонійно поєднує класичну культуру форми з модерним світовідчуттям.
Історія
Твір належить до доробку видатної діячки української діаспори в США Марти Тарнавської (збірок «Життєпис» (1972) та «Хвилі й мости» (1977)). Живучи у Філадельфії та працюючи бібліографом і правничим бібліотекарем, Тарнавська стала одним із найавторитетніших голосів українського інтелектуального зарубіжжя.
Її поезія тяжіє до європейської класичної строфіки, глибокої філософічності та психологічного аналізу, репрезентуючи високий культурний діалог між Україною та західним світом.
Форма
Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Авторка майстерно вибудовує композиційну рівновагу, поєднуючи стриману елегійність із точним, карбувальним словом.
Як читати
Поетичний рух розпочинається з інтелектуальної або психологічної фіксації думки («Живеш у горах. Обрій заступили»), що задає строгий тон споглядальної зосередженості.
У серцевині тексту («Чи сонце, що до заходу від сходу») розгортається внутрішній аналіз особистого досвіду, де тема вигнання чи пошуку сенсу перетворюється на універсальне екзистенційне питання.
Фінал твору («як тільки вийде на найвищий шпиль») приносить відчуття мудрої ясності та душевної гідності, доводячи силу пам’яті та творчості над плином забуття.
Теми: інтелектуальна лірика · комічне й сатиричне · інтимна лірика · рідна мова і земля · пейзажна лірика