Як чумаки колись по сіль
ішли від рідних хат і піль,
хоч в серці туга, жаль і біль,
— ішли у Крим —
так ми за море подались,
хоч заповіли-поклялись,
що ми ще вернемось колись
у рідний дім.
У преріях сини степів
знайшли найбільший скарб скарбів:
вільне життя і гордий спів —
свободу — сіль землі.
Чумацький знаємо звичай:
гостинців скрині повні вкрай —
ми привезем у рідний край
свободу — сіль землі.
1975
Інтелектуальна лірика про долю української людини в еміграції: хвилі відчуження та мости пам’яті, що сполучають чужину з духовною батьківщиною.
Твір належить до доробку видатної діячки української діаспори в США Марти Тарнавської (збірок «Життєпис» (1972) та «Хвилі й мости» (1977)). Живучи у Філадельфії та працюючи бібліографом і правничим бібліотекарем, Тарнавська стала одним із найавторитетніших голосів українського інтелектуального зарубіжжя.
Її поезія тяжіє до європейської класичної строфіки, глибокої філософічності та психологічного аналізу, репрезентуючи високий культурний діалог між Україною та західним світом.
Метрична структура: модерний тонічний вірш. Гнучкий змінний ритм із психологічними перебоями та смисловими акцентами.
Вільна строфічна будова, підпорядкована зміні емоційного стану. Авторка майстерно вибудовує композиційну рівновагу, поєднуючи стриману елегійність із точним, карбувальним словом.
Поетичний рух розпочинається з інтелектуальної або психологічної фіксації думки («Як чумаки колись по сіль»), що задає строгий тон споглядальної зосередженості.
У серцевині тексту («У преріях сини степів») розгортається внутрішній аналіз особистого досвіду, де тема вигнання чи пошуку сенсу перетворюється на універсальне екзистенційне питання.
Фінал твору («свободу — сіль землі») приносить відчуття мудрої ясності та душевної гідності, доводячи силу пам’яті та творчості над плином забуття.
Теми: інтелектуальна лірика · елегійні роздуми · філософія буття · доля на чужині