Молися за нас, безвірних,
премудрості Божій, Оранто.
Молися, щоб ми тривали,
як ти триваєш віками,
щоб став Пантократор суворий
на захист і нашої долі…
Молися за нас, Oранто.
Були віки лихоліття,
заглади воєн, руїни,
а ти піднімалась щоразу
свята, велична, безсмертна.
Молися за нас, Оранто.
Твоя золота авреоля
блищить, мов надія, мов віра
у незнищенне прекрасне,
у невмирущість народу,
у чудотворність мистецтва.
В Києві, 13 липня 1974
Філософська медитація про час, покликання жінки-мисткині та таїну людського серця. Поетеса гармонійно поєднує класичну культуру форми з модерним світовідчуттям.
Твір належить до доробку видатної діячки української діаспори в США Марти Тарнавської (збірок «Життєпис» (1972) та «Хвилі й мости» (1977)). Живучи у Філадельфії та працюючи бібліографом і правничим бібліотекарем, Тарнавська стала одним із найавторитетніших голосів українського інтелектуального зарубіжжя.
Її поезія тяжіє до європейської класичної строфіки, глибокої філософічності та психологічного аналізу, репрезентуючи високий культурний діалог між Україною та західним світом.
Метрична структура: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Стрункі чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Авторка майстерно вибудовує композиційну рівновагу, поєднуючи стриману елегійність із точним, карбувальним словом.
Поетичний рух розпочинається з інтелектуальної або психологічної фіксації думки («Молися за нас, безвірних»), що задає строгий тон споглядальної зосередженості.
У серцевині тексту («а ти піднімалась щоразу») розгортається внутрішній аналіз особистого досвіду, де тема вигнання чи пошуку сенсу перетворюється на універсальне екзистенційне питання.
Фінал твору («В Києві, 13 липня 1974») приносить відчуття мудрої ясності та душевної гідності, доводячи силу пам’яті та творчості над плином забуття.
Теми: інтелектуальна лірика · комічне й сатиричне · рідна мова і земля · людська гідність