Кипарисів шпалір проводжає шосе на північ
і дроком жовтогарячим розцвітає прощання жаль.
Чатир-Даг заступає дорогу.
Кам’янистий лицар Демерджі
простягає руку до моря.
— Не зупинять.
Мандрівним птахам
шлях щоразу у вільний вирій.
Та десь тут залишаються гнізда
повні туги, любові, надії…
— Як це добре, що гори ці — вічні,
що краса — незнищенна й безсмертна.
В дорозі з Ялти до Симферополя,
6 липня 1974
Філософська медитація про час, покликання жінки-мисткині та таїну людського серця. Поетеса гармонійно поєднує класичну культуру форми з модерним світовідчуттям.
Твір належить до доробку видатної діячки української діаспори в США Марти Тарнавської (збірок «Життєпис» (1972) та «Хвилі й мости» (1977)). Живучи у Філадельфії та працюючи бібліографом і правничим бібліотекарем, Тарнавська стала одним із найавторитетніших голосів українського інтелектуального зарубіжжя.
Її поезія тяжіє до європейської класичної строфіки, глибокої філософічності та психологічного аналізу, репрезентуючи високий культурний діалог між Україною та західним світом.
Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Авторка майстерно вибудовує композиційну рівновагу, поєднуючи стриману елегійність із точним, карбувальним словом.
Поетичний рух розпочинається з інтелектуальної або психологічної фіксації думки («Кипарисів шпалір проводжає шосе на північ»), що задає строгий тон споглядальної зосередженості.
У серцевині тексту («Мандрівним птахам») розгортається внутрішній аналіз особистого досвіду, де тема вигнання чи пошуку сенсу перетворюється на універсальне екзистенційне питання.
Фінал твору («В дорозі з Ялти до Симферополя») приносить відчуття мудрої ясності та душевної гідності, доводячи силу пам’яті та творчості над плином забуття.
Теми: інтелектуальна лірика · інтимна лірика · пейзажна лірика · людська гідність