В сороковому році (в перекладі М. Тарнавської)
Марта Тарнавська
Анна Ахматова – В сороковому році
в перекладі Марти Тарнавської
Анна Ахматова
В сороковом году
1. “Тоді, як ховають епоху…”
Когда погребают эпоху…
Тоді, як ховають епоху,
Надгробний псалом не звучить.
Кропива з чортополохом
Нехай же її прикрасить.
Погребники лиш, мов на лихо,
Лінуються. Діло не жде!
І тихо, так, Господи, тихо,
Що чути, як час іде.
А згодом вона випливає,
Мов труп на весняній воді, —
Та матері син не пізнає,
Відвернеться внук тоді.
Схиляються голови низько,
Мов маятник, місяць зрина.
На мертвих бульварах паризьких
Така от тепер тишина.
***
2. Лондонцям
Лондонцам
(Двадцать четвертую драму Шекспира…)
Двадцять четверту ось драму Шекспіра
Пише часу байдужа рука.
Всі ми учасники грізного пиру
Гамлета радше читали б, чи Ліра
Там, де пливе олив’яна ріка;
Радше сьогодні голубку Джульєту
З піснею смутку вели б до могил,
Радше слідили б крізь вікна Макбета,
Мліли б із тим, хто за гроші убив —
Тільки не цю, не цю двадцять четверту —
Цю прочитати не маємо сил!
***
Про вірш
Високомайстерний поетичний переклад світової класики українською мовою, що зберігає витончену психологічну глибину й парадоксальність оригіналу.
Історія
Твір належить до доробку видатної діячки української діаспори в США Марти Тарнавської (збірок «Життєпис» (1972) та «Хвилі й мости» (1977)). Живучи у Філадельфії та працюючи бібліографом і правничим бібліотекарем, Тарнавська стала одним із найавторитетніших голосів українського інтелектуального зарубіжжя.
Її поезія тяжіє до європейської класичної строфіки, глибокої філософічності та психологічного аналізу, репрезентуючи високий культурний діалог між Україною та західним світом.
Форма
Метрична структура: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Стрункі чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Авторка майстерно вибудовує композиційну рівновагу, поєднуючи стриману елегійність із точним, карбувальним словом.
Як читати
Поетичний рух розпочинається з інтелектуальної або психологічної фіксації думки («в перекладі Марти Тарнавської»), що задає строгий тон споглядальної зосередженості.
У серцевині тексту («Схиляються голови низько») розгортається внутрішній аналіз особистого досвіду, де тема вигнання чи пошуку сенсу перетворюється на універсальне екзистенційне питання.
Фінал твору («Цю прочитати не маємо сил») приносить відчуття мудрої ясності та душевної гідності, доводячи силу пам’яті та творчості над плином забуття.
Теми: інтелектуальна лірика · філософія буття · людська гідність · правда життя