Вітер, солоний вітер,
що хмарить обрій,
вітер, що пахне літом,
п’янкий і добрий,
вітер, що бризки піни
несе в обличчя,
вітер, що з далечіні
до моря кличе,
вітер, що пестить тіло —
гарячу бронзу,
вітер — рибалка смілий,
надморський бонза,
вітер, чайок квиління
і шуму повен,
вітер, немов весіння
бурхлива повінь,
вітер, що ніжно пестить
волосся в хустці,
лине, мов перелесник,
мені назустріч.
1958
Філософська медитація про час, покликання жінки-мисткині та таїну людського серця. Поетеса гармонійно поєднує класичну культуру форми з модерним світовідчуттям.
Твір належить до доробку видатної діячки української діаспори в США Марти Тарнавської (збірок «Життєпис» (1972) та «Хвилі й мости» (1977)). Живучи у Філадельфії та працюючи бібліографом і правничим бібліотекарем, Тарнавська стала одним із найавторитетніших голосів українського інтелектуального зарубіжжя.
Її поезія тяжіє до європейської класичної строфіки, глибокої філософічності та психологічного аналізу, репрезентуючи високий культурний діалог між Україною та західним світом.
Метрична структура: модерний тонічний вірш. Гнучкий змінний ритм із психологічними перебоями та смисловими акцентами.
Вільна строфічна будова, підпорядкована зміні емоційного стану. Авторка майстерно вибудовує композиційну рівновагу, поєднуючи стриману елегійність із точним, карбувальним словом.
Поетичний рух розпочинається з інтелектуальної або психологічної фіксації думки («Вітер, солоний вітер»), що задає строгий тон споглядальної зосередженості.
У серцевині тексту («вітер — рибалка смілий») розгортається внутрішній аналіз особистого досвіду, де тема вигнання чи пошуку сенсу перетворюється на універсальне екзистенційне питання.
Фінал твору («мені назустріч») приносить відчуття мудрої ясності та душевної гідності, доводячи силу пам’яті та творчості над плином забуття.
Теми: інтелектуальна лірика · пейзажна лірика · людська гідність · правда життя