“Є в мене життєрадісне звіря…”
Марта Тарнавська
Є в мене життєрадісне звіря:
воно до сонця лащиться, і радість
його від сонця.
Коли тепле й сите,
розвіює добробут свій на гавкіт,
свій захват перетоплює у рух
і радість перетворює у працю.
Та без тепла воно не може жити.
Як заховається за обрій день,
воно бентежиться: зіщулене, чекає:
чи переборе чорний холод ночі?
І тільки в теплоті обнятих тіл,
зігрівшись близькістю самотніх двох сердець,
воно спроможне дожидати ранку.
Є в мене гість — непереможний дух,
посол від сили, що провадить всесвіт.
Він рветься до зазорених просторів,
хоч знає: там панує чорний холод;
він прагне у ясний театр пізнання,
хоч за квиток платити треба щастям;
він заглядає за лаштунки мрій,
щоб там зустріти тільки голу правду:
безпомічність, приреченість людини.
Він з гордим смутком, мов маленький бог,
іде самотній у космічну ніч.
1962
Про вірш
Філософська медитація про час, покликання жінки-мисткині та таїну людського серця. Поетеса гармонійно поєднує класичну культуру форми з модерним світовідчуттям.
Історія
Твір належить до доробку видатної діячки української діаспори в США Марти Тарнавської (збірок «Життєпис» (1972) та «Хвилі й мости» (1977)). Живучи у Філадельфії та працюючи бібліографом і правничим бібліотекарем, Тарнавська стала одним із найавторитетніших голосів українського інтелектуального зарубіжжя.
Її поезія тяжіє до європейської класичної строфіки, глибокої філософічності та психологічного аналізу, репрезентуючи високий культурний діалог між Україною та західним світом.
Форма
Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Авторка майстерно вибудовує композиційну рівновагу, поєднуючи стриману елегійність із точним, карбувальним словом.
Як читати
Поетичний рух розпочинається з інтелектуальної або психологічної фіксації думки («Є в мене життєрадісне звіря»), що задає строгий тон споглядальної зосередженості.
У серцевині тексту («зігрівшись близькістю самотніх двох сердець») розгортається внутрішній аналіз особистого досвіду, де тема вигнання чи пошуку сенсу перетворюється на універсальне екзистенційне питання.
Фінал твору («іде самотній у космічну ніч») приносить відчуття мудрої ясності та душевної гідності, доводячи силу пам’яті та творчості над плином забуття.
Теми: інтелектуальна лірика · комічне й сатиричне · інтимна лірика · людська гідність