Одцвітають півонії! Кров'ю
Забагрилась навколо земля, —
То владичиця-смерть над любов'ю,
Над красою тріумф свій справля.
Переможная, спис твій і в мене
У скривавлених грудях стримить,
Але серце цвістиме огненне
Як остання весна зашумить!
НОВА ДУМКА, журнал літератури й науки, І-ІІ, МСМХХ (Кам'янець-Подільський). Передрук із рукописної копії в архіві-музеї УВАН у США. Підпис автора: М. Хмара.
Експресіоністично забарвлений вірш-медитація, в якому трагічне передчуття смерті та кривавий занепад буття протиставляються незламному віталізму й спалаху огненного серця на порозі вічності.
Поезія належить до раннього періоду творчості Михайла Драй-Хмари (опублікована під підписом «М. Хмара» в часописі «Нова думка» в Кам'янці-Подільському за 1920 рік). У цей час автор перебував у Кам'янці-Подільському — тодішньому осередку українського політичного, військового та культурного спротиву доби Визвольних змагань і тимчасовій столиці УНР, де він викладав у Кам'янець-Подільському державному українському університеті поряд із Іваном Огієнком та іншими видатними інтелектуалами.
Попри те, що згодом Драй-Хмара увійшов до славетного грона київських неокласиків («грона п'ятірного»), у 1920 році його поетика ще виразно синтезувала ранньомодерністський естетизм, символістські мотиви фаталізму та катастрофічні віяння пореволюційного експресіонізму. Публікація в журналі «Нова думка» (число I–II, MCMXX) зафіксувала перехідний момент становлення автора від українізованого символізму до виваженої строгості форми.
Текстологічна примітка про передрук із копії в архіві-музеї Української Вільної Академії Наук (УВАН) у США засвідчує складну долю творчої спадщини поета, репресованого та закатованого сталінським режимом на Колимі (1939). Рукописні копії та розсіяні еміграційні архіви тривалий час залишалися єдиним джерелом збереження його творів, вилучених із радянського канону в межах нищення Розстріляного відродження.
Вірш побудований як восьмивірш (два строфічні катрени) з перехресним римуванням (АбАб) із чергуванням жіночих та чоловічих рим (кров'ю — любов'ю, земля — справля; мене — огненне, стримить — зашумить).
Метрична основа — тристопний анапест із пірихіями та цезурними зсувами, що надає ритму драматичної пульсації та експресивної наспівності. Звукова організація насичена алітераціями сонорних і вибухових приголосних ([р], [с], [к]), що посилює мотив внутрішньої напруги та фатального зіткнення життя зі смертю.
В образній системі твору домінує архетипний для європейського декадансу та символізму зв'язок Еросу і Танатосу («владичиця-смерть над любов'ю, / Над красою тріумф свій справля»). Образ півоній, що одцвітають і багрянять землю кров'ю, слугує полісемантичною метафорою: це водночас розпад розкішного матеріального цвітіння природи та алегорія кривавих ран української землі доби національно-визвольних катастроф.
Мотив «спису у скривавлених грудях» інтертекстуально апелює як до міфологічних і лицарських топосів (образ пораненого бійця або мученика на кшталт святого Севастіяна), так і до романтичної естетики жертовного страждання. Однак замість пасивного занепадництва фінал розгортає віталістичну антитезу: образ «огненного серця», що цвістиме всупереч усьому («як остання весна зашумить»), перетворює індивідуальну загибель на трансцендентне торжество духу над фізичним небуттям.
Теми: одцвітання і тлін · тріумф смерті · віталізм і нескореність · трагічна краса · есхатологічна весна · жертовність