Розлютувався лютий надаремно:
скоро з стріх закапає вода,
вийде в поле віл під'яремний,
і я помандрую, як Сковорода.
Передо мною відкриті всі дороги
(не обмину й мишачої нори) —
понесу в саквах своїх убогих
сіромахам на вихліб дари.
Бідний сам, я не йду на хитрі влови:
з серця в серце наллю я пісень, —
хай в них блакитніє новий,
осяйний, безсмертний день!
1922 ПРОРОСТЕНЬ, 1919-1928. Київ, в-во "Слово", 1926, с. 6.
Поезія фіксує перехідний стан між завершенням зимового заціпеніння та передчуттям весняного оновлення, утверджуючи високе покликання поета як безкорисливого мандрівного просвітителя в дусі сковородинської кордоцентричної традиції.
Вірш написано в 1922 році — у драматичний період повоєнної розрухи, утвердження більшовицького режиму після поразки визвольних змагань та водночас напередодні проголошення політики коренізації («українізації»). Для Михайла Драй-Хмари це був час викладання у Кам'янець-Подільському університеті та подальшого переїзду до Києва (1923), де він увійшов до грона «неокласиків» разом із Миколою Зеровим, Максимом Рильським, Павлом Филиповичем та Освальдом Бурґгардтом (Юрієм Кленом).
Твір увійшов до єдиної прижиттєвої поетичної збірки автора «Проростень», надрукованої у київському видавництві «Слово» у 1926 році (з хронологічним діапазоном творів 1919–1928 у пізніших перевиданнях, хоча перше видання охоплювало доробок початку 1920-х). Збірка засвідчила органічний синтез модерністської культури форми, символістських відлунь і глибинного неокласичного занурення в українську та античну традицію.
Публікація «Проростеня» відбувалася на тлі зародження ідеологічного цькування «неокласиків», яких пролетарські критики безпідставно звинувачували в аполітичності, відриві від «соціалістичного будівництва» та культивуванні «буржуазного естетизму». Декларація солідарності з убогими й знедоленими («сіромахами») у вірші водночас дистанціювалася від агресивної класової демагогії, залишаючись у руслі гуманістичного християнсько-філософського служіння.
Вірш являє собою три строфи (катрени), написані різностопним амфібрахієм (чергування чотиристопних і тристопних рядків, подекуди з ритмічними модифікаціями та пірихіями), що створює наспівну, розмірену, крокуючу мелодику, яка безпосередньо імітує мандрівний хід подорожнього.
Римування перехресне (АбАб) із послідовним чергуванням жіночих і чоловічих клаузул (надаремно — під'яремний, вода — Сковорода; дороги — убогих, нори — дари; влови — новий, пісень — день). Поетика насичена тонким звукописом: алітерації плавних та сонорних («р», «л», «м», «н») передають танення снігу («скоро з стріх закапає вода»), дзюркіт весняної води та внутрішнє просвітлення ліричного героя.
Образна система вірша побудована на взаємодії природно-календарного та екзистенційно-духовного планів. Назва місяця «лютий» персоніфікується через парономазію («розлютувався лютий»), символізуючи не лише зимову холоднечу, а й соціально-історичну жорстокість доби, передчуття подолання якої дарує весняна капіль і праця («віл під'яремний»). Праця постає не як кара, а як благословенне життєве покликання хлібороба й поета.
Ключовим інтертекстуальним та смисловим стрижнем тексту є топос Григорія Сковороди («помандрую, як Сковорода»). Драй-Хмара актуалізує сковородинські ідеали «сродної праці», внутрішньої свободи, мандрівного філософування та відмови від гонитви за земними благами й кар'єрою («не йду на хитрі влови»). Сакви мандрівника містять не матеріальний скарб, а пісню, яка здатна духовно живити («на вихліб дари») найбільш упосліджених.
Фінал твору виходить на потужну світлову й колористичну метафорику («блакитніє новий, осяйний, безсмертний день»). Блакить і світло маркують категорію вічності, трансцендентного сподівання на воскресіння культури й оновлення людського буття. Концепт кордоцентризму («з серця в серце наллю я пісень») підкреслює інтимну, діалогічну природу творчості, протиставлену гучномовній агітаційній поезії 1920-х років.
Теми: сковородинська традиція · покликання митця · весняне оновлення · неокласицизм · кордоцентризм · духовна свобода