До нової школи

Михайло Яцків

В дирекції школи запис на новий рік. Входить чухратий селянин середнього віку і хлопчик в полотняних штанцях і такій сорочці. Кілька людей коло директора. Учителька показує тим, що прийшли, лавку на боці. Селянин сідає, хлопчик розглядається по портретах на стіні і показує:

— Оце Енгельс, Маркс, Ленін.

Селянин торкає хлопця в плече:

— Тихо, пан директор пишуть.

Хлопець втихає. Учителька підходить до селянина:

— Що скажете, батьку?

Він вказує на хлопця:

— Дивіть, воно таке невидне, але воно щось собі міркує. Це син моєї сестри, її і шваґра вбили вороги, бо не давалися взяти до них на роботу. Я маю з ним клопіт. У мене дітей нема, він стоваришувався з іншим таким на кінці села, і той, старший, навчив його письма і рахунків, дає йому книжки, гуси заходять в чужі грядки, люди сваряться, моя жінка лютує, і я мусив гусей позбутися, щоб мати спокій. Але перепрошую дуже, у вас вже пізня година, а мені час у колгосп роздати хліб. Те, що вам буде треба, він все скаже.

Учителька взяла записник.

— Як називаєшся?

— Іван Підперигора.

Учителька розсміялася сердечно:

— От козацьке прізвище!

Вхопила його обіруч, але він вистрибнув, як щупак, з її обіймів. Глянув на вчительку, зміркував, що зле зробив, обтер око і спитав:

— А ви мене не будете бити?

Учителька уважно дивилася на нього.

— Ні, чому питаєш?

— Бо дідуньо казали, що їх в школі били за те, що не хотіли підписати за своєго тата письма до папаримського, щоб переходити на латинську віру.

Вчителька всміхнулася.

— Це було дуже давно, але сьогодні вже нема. А ким ти хочеш бути?

— Я хочу бути офіцером, таким, що боронить Вітчизну перед ворогами.

— Ти знаєш тих славних учених, які тут на портретах? Хлопчик всміхнувся.

— Я знаю Шевченка, Франка… Я люблю Леніна, він дав народам світло, науку, працю і хліб.

— А звідки ти то знаєш?

— Як пас я гуси, то забігав до читальні і слухав, що люди говорили і читали.

Директор чув ту розмову і сказав вчительці, що хлопця треба взяти до другого класу.

Рано тітка дала Івасеві хліба з сиром, і він скоком-перескоком через лази й перелази помчав до школи.

1957

Про вірш

Соціально-побутовий образ перших повоєнних років радянської влади в Галичині, де за протокольним антуражем школи проглядає дитяча кмітливість, травма воєнного сирітства та непокірний дух.

Історія

Твір репрезентує пізній період творчості Михайла Яцківа, коли після радянської анексії Західної України та закінчення Другої світової війни літні письменники змушені були пристосовуватися до реалій соцреалізму, зображуючи колгоспне життя й нову радянську школу.

Попри наявність обов'язкових радянських маркерів доби (портрети Маркса, Енгельса, Леніна, згадки про колгосп і загибель рідних від рук «ворогів»), Яцків зумів зберегти психологічну точність народного характеру та щиру любов до галицької дитини, яка прагне знань усупереч тяжким злидням.

Форма

Жанр — реалістичний нарис (образок з натури). Композиція лінійна, сконцентрована довкола типової ситуації шкільного набору учнів, де через коротку сповідь дядька розгортається передісторія хлопчика-сироти.

Оповідь побудована на чергуванні лаконічної авторської фіксації деталей простору та колоритного селянського монологу, насиченого розмовними зворотами («чухратий», «воно таке невидне», «стоваришувався», «шваґер», «позбутися гусей»). Епізод завершується виразною пластичною дією — пружним рухом хлопця, що вислизає з обіймів.

Як читати

Маленький Іван Підперигора виступає носієм природного, стихійного інтелекту: самотужки опанувавши грамоту й лічбу, він відкидає пасивність, за що дядько наївно називає його клопотом. Його промовисте прізвище викликає асоціації з козацьким лицарством і волелюбністю, підкреслюючи спадковість національного характеру навіть у приниженому колгоспному середовищі.

Порівняння хлопчика зі щупаком («вистрибнув, як щупак, з її обіймів») виявляє психологічну настороженість дитини, яка рано зазнала втрати батьків і внутрішньо опирається фальшивій чи передчасній сентиментальності з боку чужих дорослих, зберігаючи внутрішню суверенність.

Теми: повоєнна школа · дитяче сирітство · жага до знань · козацький характер · галицьке село · соціалістичний побут

Усі поети