Гості
Михайло Яцків
Підбіг до вікна і пробурмотав до жінки:
— На маєш! Дідько гостей несе! Вийди до них!
— Та вийди ти, бо я не вбрана.
— А бодай то… Де моя краватка? Та зберися, бо заїхали вже на подвір'я! Бодай їхали вгору коренем… І не міг міст завалитися під бідством… Цілою хатою вибралися… Скоро світ — дідько їх надніс. І чим тут нині приймити ту саранчу!? Дай мені сурдут! Та вийди вже раз, бо чекають на возі і колотяться!
— Та вийди ти, нехай хоч трохи попрячу в хаті!
— На маєш — вона береся тепер замітати та застелювати барлиги! А бодай то…
Вийшов.
— А-а! А-а! Гості-гості! Преці нагадалися! Ов, і Микольцьо, і панна Галя, і панна Оля, і панна Маня, і Славцьо! А-а, витаєм, витаєм! Преці не забули за нас!
Цілувалися.
— А прошу, прошу, прошу ближче.
Підняли гамір, як хмара ворон.
1907
Про вірш
Ущиплива сатирична сценка, що крізь гротескний побутовий переполох викриває фальш, лицемірство та подвійні стандарти міщанської гостинності.
Історія
Написана в 1907 році новела постала в період найактивнішої діяльності модерністського об'єднання «Молода муза», коли Михайло Яцків сміливо експериментував із жанрами сатири, шаржу та психологічної пародії. Поряд із витонченою декадентською лірикою автор пильно вивчав вади дрібнобуржуазного та міщанського середовища Галичини початку XX століття.
У цьому творі Яцків виявляє себе блискучим майстром драматургійно наснаженої малої прози, демонструючи типові неврози та комічну метушню господарів, які прагнуть зберегти фасад респектабельності перед неочікуваним приїздом родини чи знайомих.
Форма
Жанрово це гумореска-мініатюра або сатиричний драматизований образок, побудований майже винятково на полілозі та внутрішньо-побутовій суперечці між чоловіком і дружиною. Оповідач зведений до функцій лаконічної ремарки, тоді як весь динамізм тримається на експресивних вигуках і лайках персонажів.
Мовна тканина тексту надзвичайно жива, рясніє емоційними прокльонами й фразеологізмами («дідько несе», «вгору коренем», «саранча», «барлиги»), що в мить появи гостей миттєво змінюються єлейно-медовим штампованим тоном світської привітності («преці не забули», «витаєм, витаєм»).
Як читати
В основі конфлікту лежить психологічна прірва між істинними емоціями міщанина (роздратування, страх витрат, клопіт) і соціальною маскою «радості», яку він змушений одягати перед візитерами. Персонаж щойно бажав гостям перевернутися з возом у прірву, але вже за мить обсипає їх фальшивими поцілунками та зменшувально-пестливими іменами.
Фінальне порівняння метушливої юрби родичів із «хмарою ворон» підкреслює хижацьку, шумну й докучливу природу такої «гостинності», перетворюючи приватну родинну сцену на сатиричний зріз усього галицького обивательського побуту доби модернізму.
Теми: міщанське лицемірство · сатира і гумор · галицький побут · соціальні маски · непрохані гості